Минулої п’ятниці, 24 липня, представники Галицького району вирушили в м.Костянтинівка Донецької області для будівництва фортифікаційних споруд.  У більшості, це працівники райдержадміністрації та інших структур району.

     Вже два тижні в Галичі триває реконструкція площі Волі. Наразі тривають роботи з підготовки до встановлення тут нової бруківки, розбивки клумб та газонів, монтажу електрокабелів для освітлення. Однак, у ході робіт перед будівельниками виникла проблема… Необхідно було демонтувати основу бетонного постаменту позаду пам’ятника Т.Шевченку, на якому колись стояв «вождь пролєтаріята». 

     Бишів – невеличке село Галицького району на межі з Тернопільщиною. Воно дуже красиве, особливо тоді, коли потопає в зелені та грає веселковими барвами квітів.Бишів – колиска  батьківського роду. Маленьке село з великою історією знову покликало до себе. Запах матіоли, кружляння лелек у височині, яскраве сонце, свято з глибоким змістом…

     Про облаштування Алеї Героїв Небесної Сотні ми писали вже неодноразово. Багато було сказано, були різні пропозиції, навіть суперечки. Уже посаджено деревця, і вже навіть кілька з них зламані.Минулого тижня  з цього приводу відбулася розширена нарада у голови РДА за участю представників райдержадміністрації, районної ради, міської ради та громадських активістів. 

     У Галичі розпочали прокладання асфальту на вулицях Шевченка та Н.Вівчаренко. Ці міжбудинкові вулиці довший час залишалися в жалюгідному стані, і ось, нарешті, тут буде асфальтне рівне покриття, і в дощову погоду тепер тут можна буде ходити без гумових чобіт.Та, як завжди трапляється у нас,   знайдеться той, хто намагатиметься внести свої «корективи» до проведення робіт, навіть не маючи до цього ніякого відношення. 

     Дорогий наш читачу — постійний і випадковий, прихильний і суворо критичний, обізнаний і розгублений, — ми звертаємося до тебе. Правду кажучи, нам байдуже, якого ти віку чи рангу, які в тебе ріст, вага, колір очей, погляди й матеріальні спроможності. Ми промовляємо до всіх, які лише хочуть чути, і цієї уваги завше було вдосталь для нашого натхнення. Мабуть, когорта «читачів», що звикла вважати найкращим другом газети хіба оселедця, безнадійно проґавить наш 25-й день народження, а якщо й ковзне поглядом по титульній сторінці, не заглибиться в суть. 

     Історія нашої країни розфарбована різними кольорами, але “білих плям” в ній, на жаль, більше, ніж деінде. Цьому існує багато причин, і головна з них та, що століттями, перебуваючи під владою інших країн, ми не тільки втрачали документи власної історії, але й не мали можливості вивчати ті історичні періоди та постаті, які були для існуючої влади «non grata».

     Вже втретє медичні працівники зі всієї України зібралися на Всеукраїнську прощу до храму Св.Пантелеймона у с.Шевченкове. Це не випадково, адже Св.Пантелеймон був лікарем-цілителем, тож медики вважають його своїм покровителем.Цьогорічне дійство відбулося в суботу, 13 червня. Окрім медпрацівників, взяли участь і чиновники: заступник голови Івано-Франківської ОДА І.Пасічняк, директор Департаменту охорони здоров’я ОДА Р.Мельник, голова Галицької районної ради П.Стрембіцький, заступники голови Галицької РДА О.Прунько та М.Попович. 

     Білі сукеночки, свято, трепетне очікування…Діти на Першому Причасті… А що саме для них є особливим у цей день? Чи знають вони самі? Маленькі ангелятка, чисті й невинні створіння очікують на прийняття Христа, розглядають, що робить священик, тішаться своїм красивим убранням. Батьки більшу частину Служби заглядають за своїм чадом, щоб, не дай Бог, не пропустити важливого моменту та зафільмувати його на камеру. Ось і важливий момент. 

     У Зелену неділю обіч гостинця Івано-Франківськ - Галич на повороті до Духової криниці з нагоди  сторіччя насипання Стрілецької могили українським героям, які загинули на підступах до Галича у червні 1915 року,  відбулося велелюдне віче. Тут поховано п’ять українських патріотів: Василя Гасюка, Івана Дигалюка, Василя Данилюка та двох невідомих усусусів. Історія цієї могили є досить цікавою. В літературі за нею закріпилась назва «Стрілецька могила на Лисій горі», яку вживають і у Викторові. Мешканці Сільця називають це урочище «Чубата», а тому тут побутує найменування «Могила на Чубатій». Найкраще поєднання двох номінацій зробив поет Степан Пушик у своєму вірші «Іду з гори Лисої на Чубату…».