Панове! Збираємо кошти на лемківську церкву в Івано-Франківську. Маленькі, великі і середні! Церква дерев’яна в традиційному лемківському стилі.
Хто почуває себе християнином, лемком, фанатом лемківської архітектури, просто шляхетною людиною, патріотом свого коріння, просимо до співпраці. Бог Вам віддячить!
Можна особисто передати свою пожертву на лемківську церкву касиру з комітету спорудження храму або перерахувати кошти на поданий нижче рахунок. Щоб передати пожертву особисто, потрібно в Івано-Франківську прийти до каплиці святого Юрія-Побідоносця, що у парку Воїнів-інтернаціоналістів. Там кожної третьої неділі місяця о 12:00 год. лемки збираються на Службу Божу, яку відправляє лемко-отець Анатолій Дуда.

     Бомба сповільненої дії
Так мешканці села Матеївці Коломийського району називають «нічиї» бочки з отрутохімікатами, які понад два роки тому привезли сюди потягом і залишили. Відтоді, скаржаться люди, вони загрожують їхньому здоров’ю. Наталя і Олег Григор’єві, які мешкають поблизу, запевняють: «Навіть стояти біля них неможливо: обличчя червоніє, з’являються сльози і виникає характерний кашель». Частина отрутохімікатів міститься в металевих, а частина – в пластмасових бочках, багато з яких тріскають і протікають. Але влада, нарікають люди, байдужа.

     24 червня в рамках заходів з підготовки та відзначення 15-ї річниці Конституції України в читальній залі районної ЦБС відбулося засідання круглого столу «Моя Україна демократична і вільна, я з нею пов’язую долю свою» за участю заступника голови районної державної адміністрації Ірини Чернеги, керівника апарату районної державної адміністрації Надії Кицели,  керівника виконавчого апарату районної ради Мирослава Бобриса, представників депутатського корпусу району, керівників політичних партій та громадських організацій, начальників управлінь та відділів районної державної адміністрації, працівників культури, освіти, науковців Національного заповідника «Давній Галич».

     24 червня було гамірно на спортивному комплексі «Колос» у місті Галичі від дітвори, яка зібралася, щоб взяти участь в Олімпійському дні бігу.
Вихованців дитячих дошкільних закладів від п’яти років і вже відомих у районі та області юних спортсменів – вихованців дитячої юнацької спортивної школи (віком до 17 років), привітали заступник голови районної державної адміністрації Ірина Чернега та начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту районної державної адміністрації Олександр Чабак, голова районної організації ВФСТ «Колос» Іван Бабій.
Показовими виступами привітали своїх друзів по спорту важкоатлети та боксери, вихованці ДЮСШ ВФСТ «Колос» (тренери В.Месеренько та О.Затварницький).

     24 червня делегація району взяла участь в урочистому засіданні координаційної ради з питань молодіжної політики при обласній державній адміністрації. Грамотою голів обласної державної адміністрації та обласної ради нагороджено Степана Грибіша, голову Кінашівської молодіжної ради, грамотою головного управління у справах сім’ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації – Василя Городинського, голову Тумирської молодіжної ради.

     24 червня у Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка робіт львівської художниці Лесі Безніско, дружини Заслуженого художника України, лауреата Національної премії ім. Т.Г.Шевченка Євгена Безніска, твори якого в березні цього року також експонувались у Галичі.
На виставці представлено кілька десятків полотен (пейзажів, натюрмортів, квіткових композицій) Лесі Безніско, створених в останні роки. Як зазначила сама художниця, до зустрічі з чоловіком ні живописом, ні іншими мистецькими напрямками в образотворчому мистецтві не займалась. Не має вона й мистецької освіти, хоч теперішня робота пов’язана з мистецтвом – працює наглядачем-екскурсоводом у майстерні-музеї скульптора Теодозії Бриж, філії Львівської національної галереї мистецтв. Саме Євген Безніско підтримав бажання дружини малювати, відкрив їй ази малярства.

     Котяться і котяться роки, як змащені колеса, і не зупинити нічим, не загальмувати. Та й чи треба? У житті, здається, досягнув всього. Часто доводилося вирішувати і людські долі.
А почав свою дорогу в життя із покутських Серафинців, з хліборобської праці. Його манила земля. Мабуть, тому й обрав професію агронома.
У 1957 році був направлений на роботу у Більшівцівську МТС, а пізніше, у 1961 році, – на посаду агронома у колгосп імені І.Франка в с.Яблунів.
Чи знає людина скільки сходинок їй треба здолати, щоб дістатися заповітної вершини, сягнути сокровенної мрії і сказати: “Я дійшов, я зміг!”.

     Вперше у місті Галичі позивні молодіжного фестивалю сучасної естрадної пісні «Золотий тік» прозвучали у 1991 році на честь проголошення незалежності України. Це був перший український пісенний форум, який одразу привернув до себе увагу шанувальників естрадного мистецтва. Свого часу його переможцями були Тіна Кароль, Міка Ньютон, Віктор Грибик, Оксана Романюк, цілий ряд виконавців, які, завдячуючи нашому фестивалю, зійшли на пісенний Олімп, і сьогодні продовжують працювати на українській естраді.
І цьогоріч, 25-26 червня, в рамках заходів з підготовки та відзначення 15-ї річниці прийняття Конституції України, 20-ї  річниці незалежності нашої держави та Міжнародного дня молоді у місті Галичі відбувся 18-й фестиваль «Золотий тік», відбірковий тур якого вже традиційно проходив у місті Бурштині.

     Стояла тиша. Пахло ліками. Ірина Вікторівна розплющила очі і повільно обвела поглядом приміщення, в якому знаходилася. Скромна невелика кімната із стінами зеленого кольору. Ліжко, тумбочка, стілець та стояк для крапельниці – це все, що містилось у ній.
Хотіла було запитати: «Де я?». «Що зі мною?», але піднімаючись, відчула сильний біль, тому знову знесилена опустила голову на подушку.
– Вам не можна вставати, – почула голос своєї помічниці. Тільки тепер вона звернула увагу на Олену, худорляву, русяву, синьооку дівчину, що працювала у неї на фірмі секретарем. Дівчина перелякано дивилася на свою начальницю.
– Що трапилося? Чому я тут?...

     У двох сотнях метрів від гостинця, що веде до села Пшеничники Тисменицького району, стоїть металевий хрест, перев’язаний вишитим рушником. Це Урочище Підгородище. Раніше тут були багна. Тепер невжитки, на яких місцеві жителі створили стихійне звалище сміття, а неподалік – людські городи.
14 вересня 2010 року саме у цьому урочищі розкопками було зафіксовано масове поховання закатованих жертв. Як припускають дослідники, потайне захоронення, а про це свідчить спосіб поховання (людські рештки скидані в купу, або ж розкидані хаотично, дорослі і дитячі, купа черепів окремо від скелетів…) походить з часів приходу «перших совітів» 1939—1941 рр. в Західну Україну. Велика кількість дорослих останків разом із десятками дитячих черепів, у тому числі немовлят, свідчить про ще один кривавий злочин комуністичного режиму.