на сайті  
   
 
Середа, 2 грудня 2020 року
 






Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...






Архів газети "Галицьке слово"

2020 рік


2019 рік


2018 рік


2017 рік


2016 рік


2015 рік


2014 рік


2013 рік


2012 рік


2011 рік


2010 рік



Галицьке Подністер’я – прабатьківщина українського народу
23.08.2011 | 17:13 | Переглядів: 3407
Рейтинг

     Звісно, що зовсім не бажання принести до родини кожного з читачів “Галицького слова” чергову сенсацію, а ще напередодні 20-річного ювілею незалежності Української держави, заставило мене сісти за письмовий стіл і викласти свої наукові роздуми. Кожний свідомий член національної спільноти так само, як і кожен народ на певному і високому ступені свого розвитку, ставить собі запитання: “А звідки ж його витоки, де його найдавніша батьківщина, коли був той перший день, коли із загального людського масиву став відколюватися в самобутність український етнос?”. Та жага пізнання правдивого історичного минулого свого народу заставила автора першого українського літопису поставити собі запитання: “Звідки пішла Руська земля і як Руська земля постала?”. Чернець Києво-Печерського монастиря Нестор-літописець прекрасно знав П’ятикнижжя Мойсея, тому з Книги Буття черпав відомості, як на світі з’явилися різні народи, етноси і багатство мов. Слідом за Біблією він вважає, що від найстаршого Ноєвого сина Сима пішла жовта раса, від середущого Хама – чорна, а від наймолодшого Яфета – білошкірі люди в тому числі і наші давні предки – праслов’яни. Більше того, Нестор у «Повісті минулих літ» точно вказує прабатьківщину слов’янства, а саме Балкани, землі «по Дунаєви».
     Історична наука знає сотні гіпотез і припущень, в яких Галицьке Подністер’я неодмінно знаходиться як невід’ємна частина праслов’янського етнічного материка. Тридцять п’ять років, які я немарно потратив в археологічних пошуках, а особливо наукові відкриття, зроблені вченими за останні роки в Галицькому підземному архіві, заставили мене подивитися на цю землю іншими очима. Саме тут я побачив прадавнє і нетлінне вогнище життя наших предків, другий після Подніпров’я за потужністю етнічний ембріон, де розвинулася історична доля українства.
     
     Коли людина замешкала в Галичині?
     У світлі найновіших наукових знань початковий процес походження людини розпочався в Центральній Африці. В 50-60 роках XX ст. родина англійських археологів Луїс і Мері Лікі відкрили в Олдувейській ущелині залишки найдавніших людей, які дістали назву австралопітеки або «люди умілі». За методом радіовуглецевого датування вік наших найдавніших предків обчислюється 2,5 млн. років.
     Ще раніше, у 1865 р., англійський вчений Д. Лебокк запропонував назвати час, в якому жили первісні люди, палеолітом – давнім кам’яним віком. Згодом науковці поділили весь палеоліт на три періоди – ранній, середній і пізній. Вже в добу раннього палеоліту людина в результаті кількамільйонних мандрів добралася до нинішньої території України. Знаємо точно, що це сталося приблизно 1 млн років тому. У 60-х роках минулого століття український геолог В. Петрунь відкрив в околицях с. Рокосове Хустського району Закарпатської області знаряддя праці, виготовлене з каменю людьми доби найдавнішого палеоліту. А основна роль у встановленні точної дати заселення українських земель первісними людьми належить київському археологу В. Гладиліну, який у 1974 р. віднайшов палеолітичну стоянку в с.Королеве Виноградівського району на Закарпатті. Це було наїдревніше людське стійбище на території України. Відкриття на Закарпатті схилили багатьох вчених до думки, що людина добралася сюди із Західної Європи, хоча археологія визнає й інший шлях проникнення людських колективів на північ – кавказький.
     Із Закарпаття розпочався процес заселення України. Він тривав головним чином далі на схід – у середнє Подністров’я та Північне Причорномор’я. У пізньопалеолітичний час (35-11 тисяч років тому) окремі групи пізньопалеолітичних общин просувались догори по Дністру, про що свідчать стоянки біля сіл Колодів, Межигірці, Вовчків, Маріямпіль Галицького району і палеолітична пам’ятка, розкопана професором Львівського університету О. Ситником поблизу с. Єзупіль Тисменицького району.
     На той час, коли уславлений археолог Я.Пастернак випустив у м. Торонто свою капітальну монографію «Археологія України” (1961 рік), знання вітчизняних вчених обмежувалися інформацією, яка мала 100-тисячолітній код. Але вже тоді дослідник, “Археологію” якого перечитували читачі найбільших бібліотек світу, доводив людству, що ми, українці, один із найдревніших народів світу. І що після того, як українська територія була заселена, вона вже ніколи не була обезлюднень. Вона споконвіку належала і до правіку буде належати українцям. Цими науковими тезами Я. Пастернак увіковічнив себе як найпослідовніший археолог-автохтоніст, тобто той, що приналежнював за походженням до української землі тільки місцеве (аборигенне) населення.
     
     Хто ж був першим українським автохтоністом?
     Ним був зовсім не українець, а чех за національністю Вікентій Хвойка (1850-1914), який, прибувши у 26-річному віці до Києва, всеціло присвятив себе вивченню української старовини. Пам’ятку, яку він відкрив наприкінці XIX ст. в самому селі Трипілля, неподалік від Києва, а вслід за нею цілої групи самобутніх поселень біля нього (Ржищів, Верем’я, Халеп’я, Жуківці) дала назву «трипільській культурі». Завдяки науковій пропаганді у книгах В. Хвойки «Кам’яний вік Переднього Подніпров’я» (1901) і “Давні мешканці Переднього Подністров’я та їх культура в доісторичні часи» (1913) слово “трипілля” стало символічною назвою. Але, виявляється, не В. Хвойка був першовідкривачем трипільської культури. Австрійські історики і археологи вже в першій половині XIX ст. знали про пам’ятки з мальованою керамікою, виявлені на теренах Галичини. В століття, коли по Старому Світі ширилася неолітична революція, мальована кераміка була невід’ємним атрибутом культури неолітичних спільнот. Мальована кераміка поширилася по всьому кругу давнього Середземномор’я, в тому числі таємницями її виготовлення володіли давні мешканці України.
     Найвизначніші пам’ятки з мальованою керамікою відкрив археолог А. Шнайдер (1825-1880) в селі Кошилівцях на Тернопільщині, у 1876 р. А. Кіркор розпочав дослідження поселення Більче-Золоте і сусідню з ним печеру Вертебу, яка за кількістю загиблих тут в давнину трипільців отримала назву «Наддністрянських Помпей». З 1893 р. недалеко від м. Чернівці професор Р. Кайндль почав розкопки трипільського поселення Шипенці. Його тогочасна преса охрестила «Буковинською Троєю».
     Перше трипільське поселення на території Галицького району виявив археолог Я. Пастернак у 1929 р. з с. Сокіл. Згодом він обстежив синхронні пам’ятки в Медині та у Вікторові. Вся нагромаджена джерелознавча база дала підстави Я. Пастернаку вже в середині 30-х років XX ст. прийти до висновку про спадкоємний етнічний розвиток населення лісостепової України на місцевому грунті від хліборобської трипільської культури через скіфський час до виходу слов’ян на історичну арену, коли вони стали відомими грецьким, римським, візантійським і готським авторам. В той час, починаючи з початку нової ери до середини першого тисячоліття, коли чужоземні письменники та історики називають слов’ян венедами, антами і склавінами, людина стояла на твердому грунті на берегах Галицького Подністер’я. Про це засвідчили археологічні розкопки, які проводив на берегах Гнилої Липи археолог В. Баран. Біля сіл Дем’янів і Бовшів ним були відкриті селища черняхівської культури (ІІ-V ст.) і ранніх слов’ян (VІ-VІІ ст.).
     
     Чому трипільців можна вважати предками українського народу?
     Дослідник Я. Пастернак у всіх своїх роботах, що торкаються проблем етногенезу українського народу, відносив трипільську культуру до макроспільності давньоземлеробських культур мальованої кераміки європейської середземноморської цивілізації. Науковець відзначав її спорідненість із тогочасними пам’ятками Дунайського басейну, острівного Східного Середземномор’я та Малої Азії. Художні паралелі з орнаментикою трипільського посуду (барвистого розпису, геометричних узорів, фігурних зображень тварин) учений віднаходить у мистецтві неолітичного часу Єгипту, Сирії, Палестини, Месопотамії, Ірану, Туркестану, Індії. Найбільш поширений в трипільського населення культ богині плодючості – Великої Матері, – відтворений мистецькими засобами в антропоморфних її зображеннях, є, з одного боку, відбитком землеробського укладу життя, а з другого – він ілюструє ареал культурних взаємозв’язків середньоморської енеолітичної цивілізації.
     Подніпров’я було первісною батьківщиною трипільців, звідки вони розселилися, освоївши територію від Дніпра до Дністра, сягаючи на півночі Полісся, а на півдні – причорноморських степів. Вздовж Дністра, основної західної водної комунікації в праісторичні часи, племена з мальованою керамікою дісталися Західного Поділля, Покуття, Верхнього Бугу. У наступні століття дністровський торговельний шлях забезпечував трипільців найдавнішим в історії людства використовуваним металом – міддю, яку завозили з Трансільванії.
     Трипільське населення витворило розвинену житлову архітектуру. Підлога будинків викладалась дерев’яною основою, на якій вимощувалось декілька шарів добре випаленої глини. Стіни були зроблені з лози, обплетеної поміж дерев’яними опорами й обліпленою глиною. Деякі трипільські споруди мали кілька поверхів. Кожна хата мала декілька кімнат з однією або чотирма-п’ятьма печами-вогнищами, які подекуди були орнаментовані розписами. У таких житлах мешкала велика матріархальна сім’я (чи родина). Так само, як і в наш час, кожна українська хата розрахована на окрему невеличку родину, так у давнину трипільська оселя була прихистком для більшої родини.
     Відомий український археолог В. Петров звернув увагу на етнографічні тотожності між трипільським і класичним українським селянським житлом. Модельки трипільських хаток, знайдені під час розкопок, вказують, що житла розмальовувалися як ззовні, так і зсередини. У своїй книзі «Походження українського народу» В. Петров пише: «Ефектний різнокольоровий розпис золотавого відтінку жовто-брунатних, червонуватих, рожево-чорних смуг справляє враження буйної й нестримної фантазії, тріумфи барв, що з них милувалася жінка, розмальовуючи хату».
     Глиняний хрестовидний жертовник, як невід’ємний атрибут трипільської оселі, засвідчує розвинені форми релігійних вірувань тогочасного населення Подністров’я. Всі ті скульптурні зображення бичків, коників, кіз, овець, собак, птахів, виліплені із глини, а кожне з них символізувало культ родючості та плодючості в господарстві, зближує їхню релігію з язичницькими віруваннями наших предків – ранніх слов’ян напередодні християнізації.
     На високий ступінь родової організації вказують поселення з центричним групуванням житлової забудови вздовж річок, що були зародками найраніших сіл в Україні, а нерідко неолітичними протомістами.
     Найвражаюче зближують трипільців із українцями їхні господарські заняття. Головним господарським заняттям трипільських племен було хліборобство. Вони вирощували м’яку і тверду пшеницю, ячмінь, просо і зрідка – жито. Найпоширенішими землеробськими знаряддями були мотики, виготовлені з каменя чи рогів оленя, дерев’яні чи кістяні серпи з крем’яними лезами, кам’яні зернотерки. Дуже важливу роль у господарстві відігравало тваринництво. Трипільці розводили велику рогату худобу, свиней, овець і кіз. Зрідка на залишках їхніх селищ археологи віднаходять кістки домашньої собаки й коня. Мисливство і рибальство виступали як допоміжні галузі господарської діяльності трипільців. Високого рівня досягло й ткацьке ремесло.
     Традиційно в археологічній науці трипільська культура датувалася IV-III тис. до н.е. Дослідник Т. Ткачук, вивчаючи нововідкрите трипільське селище в с. Козина Тисменицького району, встановив у 2009 році, що воно існувало на ранньому етапі українського неоліту (5100-4600 тис. років до н.е.).
     Трипільське населення створило самобутню цивілізацію, бо не тільки сприйняло досягнення неолітичної революції, але й само взяло участь у ній. Учений У. Дюран у свій час сказав, що вся «Історія людства залежить від двох революцій: неолітичного переходу від полювання до землеробства і скотарства та сучасного переходу від сільського господарства до промисловості». Найдавніше землеробство і скотарство зародилося й утвердилося у двох центрах – палестинсько-сирійському і на півдні Малої Азії в Х-VII тис. до н. е. Саме з Малої Азії  відтворювальне господарство шляхами Егейського моря потрапило до Європи.
     Археологія Галицького району дає відповідь на питання: «Хто приніс у Подністер’я здобутки ранньосередньоземноморських цивілізацій?». Досліджуючи трипільське селище на березі Гнилої Липи, відкрите братами Переклітами поміж Галичем і Більшівцями, археолог Т. Ткачук натрапив на культурну верству поселення племен лінійно-стрічкової кераміки. Свою назву вони отримали за специфічним рисунком орнаменту на плечиках і вінцях гончарних посудин. Європейські археологи добре прослідкували історичну дорогу носіїв цієї культури, які впродовж IV-V тисячоліть до нашої ери добралися з Балкан на українські землі. В один час вважалося, що лінійно-стрічковики були генетично споріднені з трипільцями. Я. Пастернак доказав, що етнічний розвиток обох культур ішов паралельним шляхом, бо трипільці дали продовження східнослов’янському етносу, а лінійно-стрічковики – західнослов’янському.
     Сучасних українців з трипільцями ріднять й культурні здобутки. «Трипільська цивілізація, – розмірковує сучасний дослідник М. Відейко, – частина світу давніх землеробів Європи. Вона отримала від цього світу знання. Але не тільки отримала, а внесла своє, нове. Давні розписи промовляють до нас забутими мовами з глибини шести тисячоліть так само, як колись зверталися їхні творці до своїх забутих нині богів зрозумілою тільки їм мовою символів та знаків». Як показали багатолітні вивчення орнаментальних мотивів трипільського посуду, здійснені Т. Ткачуком, для винайдення своєї власної писемності їм залишалося не так й багато зусиль, – перенести знакову систему з глечиків і тарелів та зафіксувати її на глиняних табличках.
     
     Чому ж тоді несподівано щезла з лиця землі трипільська цивілізація?
     «На нашу думку, – зробив висновок Я. Пастернак в «Археології України», – трипільська культура, як кожна інша стара культура в світі, наприклад, китайська, індійська, арабська та єгипетська, після приблизно 3000-річного існування почала втрачати живлючі сили і творчий мистецький дух, стала завмирати, дегенеруватися, спрощуватися у всіх своїх виявах і підпадати під чужі, сторонні впливи». Трипільська культура прийшла до занепаду ще внаслідок войовничого нападу племен культури шнурових керамік або бойових сокир, племена яких хлинули на схід із заходу. «Війна й небезпека стають ознакою часу, – дає характеристику тому періоду В. Петров. – Шнуровики, ті, що заступила трипілля, знищили трипільський побутовий, століттями налагоджуваний лад... Примушені були жити під постійною погрозою власного знищення».
     
     Найтаємничіша сторінка етногенезу українського народу
     Не дивлячись на та, що в роки незалежності Української держави чим раз, тим більше вітчизняних дослідників вслід за батьком нашої модерної історії Михайлом Грушевським кажуть, що трипільська культура була «культурою перших українських землеробів», одностайності в погляді на етнічне коріння трипільців нема. Проте така одностайність існує в оцінці культури шнурових керамік. Всі археологи визнають її праіндоєвропейською. Питання походження культури бойових сокир важливе для вивчення історії стародавньої Європи насамперед тому, що воно зачіпає етнічні витоки багатьох народів. Її пам’ятки зафіксовані археологами в Німеччині, Південній Скандинавії, Польщі, Прибалтиці, Білорусі та в Україні.
     У 1935 році польський археолог Тадеуш Сулімірський відкрив неподалік села Комарова селище і курганний могильник невідомої культури епохи ранніх металів.
     Місцезнаходження знахідки дало назву культурі комарівська. Вона проіснувала недовго, з ХV до ХІ ст. до н.е. Автор відкриття (дослідник Т. Сулімірський) вважав пам’ятку біля Комарова як післятрипільську. Її розміщення межує в кількох сотнях метрів від десятків трипільських поселень в с. Вікторові, а могильник тяжіє до неолітичних селищ на Соколі та неподалік Медині. Правда, є над чим призадуматись, коли розмірковуєш про походження українського народу. Але це вже розділи наших дальших роздумів так само, як і наукова доля польського вченого Т. Сулімірського, доброго товариша українця Я. Пастернака.
     
     

Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника






Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 10 + 1 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.







Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net