на сайті  
   
 
Вівторок, 9 березня 2021 року
 






Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...






Архів газети "Галицьке слово"

2020 рік


2019 рік


2018 рік


2017 рік


2016 рік


2015 рік


2014 рік


2013 рік


2012 рік


2011 рік


2010 рік



Невмируще слово Кобзаря
07.02.2014 | 14:33 | Переглядів: 1164
Рейтинг

     Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

     Сивим попелом забуття припорошує час багато подій. Та серед них є такі, що ніколи не зітруться в пам’яті поколінь. Одна з них – життя пророка, поета, художника, якого народила мати-кріпачка і обдарувала свого сина чутливим серцем, багатою уявою, але не змогла побачити його долю, яка переслідувала в житті скільки могла, та не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
     Мабуть, сам Бог подарував нашому народові цього генія як винагороду за трагедії і драми, які випали нам за тисячолітню історію. Але я все ж таки тішуся, що Тарас народився саме в ті часи, коли Україна потребувала допомоги. Своїм полум’яним словом великий син українського народу закликав до побудови нового, вільного життя.
     Шевченкове слово зігріває душу, освітлює шлях любові до своєї Вітчизни.
     Доборолась Україна
         до самого краю,
     Гірше ляха свої діти
         її розпинають…
     Скільки років минуло з часу написання Шевченком цих слів, але вони є актуальними і сьогодні.
     Надзвичайно хвилювала поета доля української мови, якої сам ніколи не відрікався, а оспівував її мелодійність, поетичність. Він засуджував тих «патріотів», які схилялися перед  іноземним:
     У чужому краю
     Не шукайте, не найдете
     Того, що немає
     І на небі, а не тільки
     На чужому полі.
     В своїй хаті своя й правда,
     І сила, і воля…
     Т.Г. Шевченко назавжди залишиться в наших серцях великим творцем української державності. Поет пророкував незнищенність духу українців, вічність життя нації: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…»
     Ми повинні любити свою Україну, знати свою історію, шанувати своїх героїв. Боротися за себе, своє майбутнє, справедливість, честь і збудувати українську державу таку, яку хотів бачити поет, державу, якої прагнув Шевченко.
     Уклін тобі, наш Тарасе. Ти будеш жити вічно, незабутний Кобзарю, в тому майбутньому, яке ми будуємо.
     Уляна РУБАШНА,
     учитель української мови та літератури

      

      «Букварь»

     «Букварь южнорусский»  – остання прижиттєва книжка Тараса Шевченка. Цей посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах поет уклав восени 1860 року. Наприкінці грудня він був надрукований тиражем 10 000 примірників, хоча на обкладинці час видання позначено наступним роком.
     
     «Почав «Кобзарем», а закінчив «Букварем», – з докором мовив якось Пантелеймон Куліш, котрий у різний час був для Шевченка то другом-однодумцем, видавцем і редактором його поезій, то ревнивим суперником на терені історико-літературних змагань, а то й дошкульним критиком частини творчого доробку митця.
     Свого часу висловлювалися надумані твердження, що, докладніше ознайомившись із змістом «Граматки», Шевченко розчарувався в ній і тому взявся за складання «Букваря». Але ж відомо, що поет «докладно ознайомився» з «Граматкою» не колись, а тоді, у Нижньому Новгороді, бо інакше не з’явилися б у його щоденнику такі захоплені про неї рядки: «Як гарно, розумно і шляхетно укладений цей зовсім новий буквар. Дай Боже, аби він прищепився в нашому бідному народі. Це перший вільний промінь світла, що може проникнути у задавлену попами невольницьку голову».
     Схоже, що поет загалом не мав наміру протиставляти свого видання Кулішевому, оскільки «Буквар» не був для нього самоціллю. Задум Шевченка щодо свого внеску у справу народної освіти був набагато ширшим.
     І день іде, і ніч іде,
     І голову схопивши в руки,
     Дивуєшся, чому не йде
     Апостол правди і науки?
     І, напевне ж, не випадково ці слова зринули з глибин поетового серця саме тоді, коли він був поглинутий думками і турботами про видання свого «Букваря».
     У Кулішевій «Граматці» і Шевченковому «Букварі» більше спільного, аніж такого, що можна протиставити. Вони подібні не тільки побудовою, але й змістом навчального матеріалу (окремо виділені молитви, українські думи, прислів’я тощо). Розпочинаються обидві книжки азбуками і однаковими шістьма уривками із Шевченкових переспівів «Давидових псалмів», які в обох випадках призначені для читання по складах. Зауважмо, що саме в «Граматці» вперше опубліковано п’ять віршів із вказаних переспівів, здебільшого в уривках.
     Очевидно, що, укладаючи «Букваря», Шевченко зважав на «Граматку». Кулішеве видання для того часу було не тільки необхідним, корисним, але й розкішним. Це книжка на півтораста сторінок з окремими ілюстраціями, вигадливими заголовними літерами, заставками і кінцівками, з передмовою і післямовою, розлогим і ґрунтовним коментуванням навчального матеріалу. Усього цього в Шевченковому виданні немає. Але й коштувала ота книжка, як на той час, теж немало – 50 копійок. У порівнянні з «Граматкою» «Буквар» – непоказний. Простий щодо художнього оформлення, у м’якій обкладинці, обсягом у 24 сторінки і з ціною відповідною – 3 копійки. Саме оці копійки робили книжечку доступною для найбіднішого люду.
     При поцінуванні його як навчального посібника не забуваймо, що він писався не тільки, а можливо, не стільки для дітей, як для дорослих. Адже переважно вони у недільні та святкові дні здобували початкову освіту у школах, які через те і називалися недільними. Що ж до змісту «Букваря», то давно і правильно помічено, що він наскрізь перейнятий демократичними і гуманістичними ідеями, починаючи із перших своїх рядків:
     Чи є що краще, лучче в світі,
     Як укупі жити.
     З братом добрим добро певне
     Познать, не ділити?
     Може виникнути запитання: чому Тарас Григорович назвав свого «Букваря» «южнорусским»? Запитання природне, бо з ім’ям Шевченка пов’язуємо високе відродження самого слова «Україна». Прямих свідчень про те, що повна назва «Букваря» авторська, не маємо. Однак так само нема ніяких даних, що така назва суперечила авторській волі Шевченка.
     Отож, повна назва «Букваря» була спричинена не стільки бажанням автора, скільки його міркуваннями, зумовленими зовнішніми чинниками. Сказане стверджується і таким фактом: після виходу видання у світ Шевченко неодноразово згадує його у листах, називаючи просто «Букварем» і жодного разу не вживає слова «южнорусский».
     Про Шевченкову любов до дітей мовилося не раз. Тим, хто бодай трохи обізнаний з поетичною, прозовою чи епістолярною спадщиною митця, таке твердження сприймається як незаперечна істина. У щоденникових записах, листах Т.Г.Шевченка, спогадах сучасників знайдемо ще дуже багато свідчень про щиру й сердечну дружбу поета з дітьми. Він не раз недільного дня збирав з півсотні малюків, купував їм різної всячини і тішився з їхньої радості. Чи то в міській квартирі, чи на сільському вигоні залюбки заводив веселі ігрища і захоплювався ними не менше, ніж його маленькі друзі. «Мене діти люблять, – з теплою втіхою говорив він, – а кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік!»
     Щирою любов’ю і турботою про майбутнє народу, про його духовність світиться остання книжка Кобзаря  – його «Буквар».
     
     Володимир ЯЦЮК,
      літературознавець

      

     Маловідомі факти із життя Т.Шевченка

     ■ Всемогутня сила поетичного покликання. Запис Тараса Шевченка у щоденнику від 1 липня 1857 р.: «Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить ее глубокие таинства, а еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы».
     
     ■ Один факт із життя
     Т. Шевченка. 10 грудня 1845 року від Імператорської Академії мистецтв Шевченкові видали атестат на звання некласного художника. В документі згадували про успіхи українця в живописі (історичному та портретному), за які він отримав срібну медаль Академії.
     
     ■ Оцінки за іспити. Перший іспит з малювання Шевченко складав 23 червня 1838 р. — через два місяці після викупу з кріпацтва. Оцінки виставляли, починаючи з першого номера, що був найвищим балом. На цьому іспиті Шевченко одержав 13-тий номер.
     4 жовтня 1838 р. на місячному екзамені йому присуджено найвищий бал — 1-ий номер, наприкінці того ж місяця — 3-тій номер, ще через місяць, 30 листопада, —2-ий. Одержання тричі таких високих номерів було великим успіхом і давало підстави для переведення в наступний натурний клас ще до закінчення навчального року. На третьому іспиті (за третину року) 24 грудня 1838 р. Тарас малює вже з натури й одержує 4-тий номер.
     «Козацький бенкет» — створений 25 грудня 1838 р. (на другий день після третього іспиту).
     
      В. Г. Шевченко
     
     Спогади про Тараса Шевченка вперше надруковано в журналі «Правда» (1876)

      

     Василь Лисенко «Легенди про Тараса»

     ТАРАСОВІ ДУБИ
     Любив Тарас Григорович рідні простори. Приїде ото на Україну, вийде на високі Дніпрові кручі, дивиться навкруги й надивитись не може. Переказують старі люди, дуже дбав він про красу землі рідної. Посадить, було, молоденьке деревце, водою поллє і промовля до нього:
     – Рости високе та крислате, не гнися ні перед паном, ні перед самим царем… Блискавиці не бійся, грози не страшися…
     З усіх дерев найбільш полюбляв Шевченко дуби. Гостював він якось у Сокиринцях. При­йшов у парк, попросив у садівника лопату, взяв десяток молодих дубків і заходився садити на галявині.
     Дивується садівник. Що то за чоловік у панській одежі в землі порпається. Адже це мужича робота. Не стерпів, підійшов до Шевченка, питає:
     – А для чого це ви, пане, все дубки садите? Може, вам дати інше якесь деревце?
     – Дякую, не турбуйтесь, – відповідає Тарас Григорович. – Нехай дуби ростуть. Люблю їх за красу і силу. А ще за те, що нікому вони до ніг не схиляються й ніякої бурі не бояться. Треба їх більше садити. Хай люди дивляться, за взірець беруть… І ще хочу, аби побачили мої дуби, як тікатимуть пани з України… Прийде, чоловіче, такий час, коли змете народ панів із землі своєї, як ото ти змітаєш торішнє листя… Я не доживу, ти не доживеш до цього часу, а сини твої доживуть, і дуби мої це побачать…
     Поїхав Шевченко з села. Садівник доглядав та кохав ті дуби, як малих діток. А коли вмирав – заповів їх синам своїм. Давно немає панів на Україні, а Тарасові дуби лишилися, стоять могутні зелені богатирі, шелестять темним листом, ніби співають думу про славного Кобзаря.
     
     ПОДАРУНОК
     Приїхав Шевченко на Україну з Петербурга. І пішов по містах і селах. Дуже хотів побачити, як народ живе. Іде по Україні, а навколо чути плач і стогін. Мордують пани людей. І нема на них ніякого суду. Що хочуть, те й роблять. Запрягають кріпаків у ярма, на собак міняють. Останню копійку за подушне беруть.
     І нікуди йти скаржитися. Нізвідки помочі чекати. Ходив Шевченко по Україні, дивився на муки народні, а серце його кров’ю обливалося. І звернувся він до рідної землі з такими словами:
     – Матінко-земле, поглянь, що чинять осоружні пани з твоїми нещасними дітьми… Дай мені силу, рідна, панів картати, за муки народні їм метатися. І не прошу я в тебе ні багатства, ні щастя для себе…
     Тільки вимовив ці слова Шевченко, як зашелестіло вусате колосся пшениці, залопотіли листом високі дуби, зашептали зелені трави:
     – Хай слово твоє панів спопеляє, неправду карає… Іди, мій сину, борися за волю рідного краю… Та пам’ятай, нелегкий ти шлях обираєш. І як, бува, зневіришся в своїй силі, одступишся од свого народу – пропаде мій дарунок… Не матиме твоє слово ні вогню, ні снаги великої…
     І стихло все. Знову гуляє вітер по полю, котить золотаві хвилі, шумлять дерева, половіють жита високі…
     Постояв Шевченко серед шляху і пішов між народ. Поніс свої вірші пломінкі, що панів вогнем спопеляли, кликали бідний люд на борню за волю і правду. Почув їх цар і наказав закувати Шевченка в кайдани. Хотів, бач, неситий, щоб покаявся поет, щоб втратили свою чарівну силу його невмирущі вірші.
     Тільки даремно сподівалися багатії на поетове каяття. До самої смерті пам’ятав Тарас Григорович віще слово землі рідної й ніколи не схиляв голови перед неправдою. Отож довіку, поки сяятиме над рідним краєм яскраве сонце, пломенітимуть вірші Тарасові, до правди і щастя людей вестимуть.
     НЕВМИРУЩИЙ ТАРАС
     Рознеслася по всій Україні сумна звістка: «Помер Кобзар – і тепер ніколи вже не озветься до народу своїми піснями…»
     Пани повеселіли, справляють гучні бенкети, ллють вина рікою. Тепер, мовляв, знущатимемось над селянами, як захочемо. Нема вже їхнього заступника, нема оборонця…
     А люди посмутніли, ніде не почуєш ні пісні веселої, ні слова жартівливого. І гаї похилились в глибокій зажурі, і верби кучеряві плачуть над ставами, розпустивши до самої води свої пишні коси…
     Та невдовзі прийшла інша звістка. Не вмер Кобзар. Це пани вигадали, щоб і людей, і ліси, і степи широкі засмутити. Живий Шевченко. Тільки заслав його цар далеко в Сибір, за високі гори, прикував до кам’яного стовпа залізними ланцюгами. І лишив на поталу диким птахам та звірам. Але не кориться Тарас цареві. Напружує свою силу, пробує розірвати кайдани, вирвати з землі кам’яний стовп. І вдень, і вночі дзвенять ті ланцюги. Похилився вже стовп, скоро на землю звалиться. Спадуть незабаром кайдани з Кобзаревих рук. І тоді повернеться він на Україну до свого народу.
     І ще говорили люди: впаде стовп – і тієї миті загинуть усі пани й цар їхній. Оживуть степи, ліси, гори.
     Раділи люди, чекали на повернення Кобзаря, готували йому в кожному селі пишну зустріч.
     Тільки пани не вірили, сміялися, кепкували:
     – Аякже, прийде ваш бунтар .. Чекайте… Він давно вмер, нема його й не буде. А ви довіку скнітимете перед нами, панами, запобігатимете. І діти ваші в ярмі ходитимуть, на нас працюватимуть. І онуки ваші…
     Та не вгадали пани. Самі загинули, як руді миші. А хто вцілів – повтікали світ за очі, за моря-океани…
     І повернувся на Україну славний Кобзар. Стоїть він на високій горі, дивиться на рідну землю, милується безкраїми степами, дніпровськими плесами, густими лісами та дібровами… А навколо шумить золота пшениця, хлюпає щедрим прибоєм до поетових ніг, низько вклоняється безсмертному Кобзареві.

ТАРАСОВІ ДУБИ
     Любив Тарас Григорович рідні простори. Приїде ото на Україну, вийде на високі Дніпрові кручі, дивиться навкруги й надивитись не може. Переказують старі люди, дуже дбав він про красу землі рідної. Посадить, було, молоденьке деревце, водою поллє і промовля до нього:
     – Рости високе та крислате, не гнися ні перед паном, ні перед самим царем… Блискавиці не бійся, грози не страшися…
     З усіх дерев найбільш полюбляв Шевченко дуби. Гостював він якось у Сокиринцях. При­йшов у парк, попросив у садівника лопату, взяв десяток молодих дубків і заходився садити на галявині.
     Дивується садівник. Що то за чоловік у панській одежі в землі порпається. Адже це мужича робота. Не стерпів, підійшов до Шевченка, питає:
     – А для чого це ви, пане, все дубки садите? Може, вам дати інше якесь деревце?
     – Дякую, не турбуйтесь, – відповідає Тарас Григорович. – Нехай дуби ростуть. Люблю їх за красу і силу. А ще за те, що нікому вони до ніг не схиляються й ніякої бурі не бояться. Треба їх більше садити. Хай люди дивляться, за взірець беруть… І ще хочу, аби побачили мої дуби, як тікатимуть пани з України… Прийде, чоловіче, такий час, коли змете народ панів із землі своєї, як ото ти змітаєш торішнє листя… Я не доживу, ти не доживеш до цього часу, а сини твої доживуть, і дуби мої це побачать…
     Поїхав Шевченко з села. Садівник доглядав та кохав ті дуби, як малих діток. А коли вмирав – заповів їх синам своїм. Давно немає панів на Україні, а Тарасові дуби лишилися, стоять могутні зелені богатирі, шелестять темним листом, ніби співають думу про славного Кобзаря.
     
     ПОДАРУНОК
     Приїхав Шевченко на Україну з Петербурга. І пішов по містах і селах. Дуже хотів побачити, як народ живе. Іде по Україні, а навколо чути плач і стогін. Мордують пани людей. І нема на них ніякого суду. Що хочуть, те й роблять. Запрягають кріпаків у ярма, на собак міняють. Останню копійку за подушне беруть.
     І нікуди йти скаржитися. Нізвідки помочі чекати. Ходив Шевченко по Україні, дивився на муки народні, а серце його кров’ю обливалося. І звернувся він до рідної землі з такими словами:
     – Матінко-земле, поглянь, що чинять осоружні пани з твоїми нещасними дітьми… Дай мені силу, рідна, панів картати, за муки народні їм метатися. І не прошу я в тебе ні багатства, ні щастя для себе…
     Тільки вимовив ці слова Шевченко, як зашелестіло вусате колосся пшениці, залопотіли листом високі дуби, зашептали зелені трави:
     – Хай слово твоє панів спопеляє, неправду карає… Іди, мій сину, борися за волю рідного краю… Та пам’ятай, нелегкий ти шлях обираєш. І як, бува, зневіришся в своїй силі, одступишся од свого народу – пропаде мій дарунок… Не матиме твоє слово ні вогню, ні снаги великої…
     І стихло все. Знову гуляє вітер по полю, котить золотаві хвилі, шумлять дерева, половіють жита високі…
     Постояв Шевченко серед шляху і пішов між народ. Поніс свої вірші пломінкі, що панів вогнем спопеляли, кликали бідний люд на борню за волю і правду. Почув їх цар і наказав закувати Шевченка в кайдани. Хотів, бач, неситий, щоб покаявся поет, щоб втратили свою чарівну силу його невмирущі вірші.
     Тільки даремно сподівалися багатії на поетове каяття. До самої смерті пам’ятав Тарас Григорович віще слово землі рідної й ніколи не схиляв голови перед неправдою. Отож довіку, поки сяятиме над рідним краєм яскраве сонце, пломенітимуть вірші Тарасові, до правди і щастя людей вестимуть.
     НЕВМИРУЩИЙ ТАРАС
     Рознеслася по всій Україні сумна звістка: «Помер Кобзар – і тепер ніколи вже не озветься до народу своїми піснями…»
     Пани повеселіли, справляють гучні бенкети, ллють вина рікою. Тепер, мовляв, знущатимемось над селянами, як захочемо. Нема вже їхнього заступника, нема оборонця…
     А люди посмутніли, ніде не почуєш ні пісні веселої, ні слова жартівливого. І гаї похилились в глибокій зажурі, і верби кучеряві плачуть над ставами, розпустивши до самої води свої пишні коси…
     Та невдовзі прийшла інша звістка. Не вмер Кобзар. Це пани вигадали, щоб і людей, і ліси, і степи широкі засмутити. Живий Шевченко. Тільки заслав його цар далеко в Сибір, за високі гори, прикував до кам’яного стовпа залізними ланцюгами. І лишив на поталу диким птахам та звірам. Але не кориться Тарас цареві. Напружує свою силу, пробує розірвати кайдани, вирвати з землі кам’яний стовп. І вдень, і вночі дзвенять ті ланцюги. Похилився вже стовп, скоро на землю звалиться. Спадуть незабаром кайдани з Кобзаревих рук. І тоді повернеться він на Україну до свого народу.
     І ще говорили люди: впаде стовп – і тієї миті загинуть усі пани й цар їхній. Оживуть степи, ліси, гори.
     Раділи люди, чекали на повернення Кобзаря, готували йому в кожному селі пишну зустріч.
     Тільки пани не вірили, сміялися, кепкували:
     – Аякже, прийде ваш бунтар .. Чекайте… Він давно вмер, нема його й не буде. А ви довіку скнітимете перед нами, панами, запобігатимете. І діти ваші в ярмі ходитимуть, на нас працюватимуть. І онуки ваші…
     Та не вгадали пани. Самі загинули, як руді миші. А хто вцілів – повтікали світ за очі, за моря-океани…
     І повернувся на Україну славний Кобзар. Стоїть він на високій горі, дивиться на рідну землю, милується безкраїми степами, дніпровськими плесами, густими лісами та дібровами… А навколо шумить золота пшениця, хлюпає щедрим прибоєм до поетових ніг, низько вклоняється безсмертному Кобзареві.

Сторінку підготували вчителі української мови та літератури Насташинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.






Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 7 + 10 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.







Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net