на сайті  
   
 
Вівторок, 15 жовтня 2019 року
 







Електронна версія



Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...






Архів газети "Галицьке слово"

2019 рік

2018 рік

2017 рік

2016 рік

2015 рік

2014 рік

2013 рік

2012 рік


2011 рік


2010 рік



Олег Ольжич у Дорогові
08.02.2014 | 12:31 | Переглядів: 1084
Рейтинг

     У ці дні українці всього світу відзначають  85-річчя  від  дня  створення  Організації Українських Націонадістів .
     Офіційно ОУН  проголошено на  Першому Конгресі українських  націоналістів,який проходив з 27 січня по 3 лютого  1929 року  під керівництвом  славного полковника Євгена  Коновальця. Його девіз: здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї.
     Тоді об’єдналися Група Української Націоналістичної Молоді у Празі, Легія Українських Націоналістів у Подєбрадах (Чехословаччина), Союз Української Націоналістичної Молоді у Львові та Українська Військова Організація (УВО), що діяла в краї.
     У   Конгресі брали участь 30 делегатів. Наймолодшим серед них був уродженець села Темирівці Галицького району, син місцевого священика 23-річний Ярослав Барановський. Тоді ж членом ОУН стає близький друг і соратник Ярослава молодий науковець-археолог, син  поета- лірика  Олександра Олеся  Олег  Ольжич.  Ці два політики мали  вагомий вплив  на діяльність ОУН  у  30-40 роках минулого століття.

     Далеко не всі галичани знають, що цей невтомний і талановитий борець за волю України неодноразово перебував у нашому краї, разом з друзями-однодумцями мав неабиякий вплив на пробудження нації, загальнополітичне національне піднесення народу у боротьбі з окупантами різних мастей у сорокових роках минулого століття. Всевишній подарував йому всього 37 років для служіння своєму народові. І він, член ОУН з першого року її заснування, не змарнував їх, віддав життя за рідну державу. Про нього ця розповідь.
     
     Святвечір 1943 року. Пригадує Катруся Білецька (псевдо Калинка), донька професора-україніста Празького університету Леоніда Білецького, а згодом дружина і соратниця Олега Ольжича. Спогад надруковано у книзі «Цитаделя духа», виданої Словацьким педагогічним видавництвом у Братіславі, відділом української літератури в Пряшеві та Фундацією імені Олега Ольжича у Лондоні.
     – Відвідавши у Явчому (є таке село у Рогатинському районі –Я. О.) отця Дмитра Хабурського з дружиною, – пише вона, – переночувавши, рано-раненько ми вдвійку (мова і стилістика збережені – Я.О.) помандрували до Дорогова з метою навістити приходство о. Володимира Барановського. Отець Хабурський не знав точно, де знаходиться Дорогів, мапи ми не мали, то і дорога була нам невідома. Зрештою, доріг навіть не було видно. День розіллявся сонячний, іскристий, ніде ні душі. Тільки наші сліди доганяли нас у глибокому снігу. Ольжич став птахом. Не торкаючись поверхні, він ніби летів. Руки без рукавиць – гарячі. Здавалося, що надворі нема морозу. Він керувався сонцем і,як птах, інстинктом відчував напрям. Поночі ми дійшли до замерзлої річки. Десь там, на другому березі, мало бути приходство. Кладки не видно, не знали кудою переходити, другий берег ледве сіріє і нема кого спитати. Ну що ж, треба відважитись…По тому боці, при самому березі, ми обоє провалились у воду. На щастя, не було глибоко. Мокрі і перемерзлі пізно вночі ми таки добрели до цілі, сміхом побудивши всіх у родині отця Барановського.
     Долати відстань від с. Явче до Дорогова було хоч тяжко, але вони знали, що тут ніякий гестапівець ні поліцай не зупинить їх, не спитає про документи. Тим більше, знали, що за Олегом шпіють, світлини розіслані по всіх поліційних відділах Галичини, обіцяють винагороду. Тому зі Львова до Букачівців дісталися поїздом, а далі, щоб обминути Бурштин, подалися пішки.
     Молоду пару отець зустрів як рідних дітей. У хаті тепло і затишно. Зігрілися. Повечеряли. Розмовляли про сімейні справи, суспільно- політичну обстановку в Галичині, за кордоном. Олег, як завжди, привіз дещо з націоналістичної літератури. Подарував свої збірки творів «Рінь», «Вежі». Аналогічний подарунок залишив для священика із сусіднього села Куріпова Володимира Коновальця, близького родича Провідника ОУН, полковника Євгена Коновальця. Але про родинні стосунки Коновальців не дуже афішували. В умовах окупаційного режиму було небезпечно. Правду знало вузьке коло довірених осіб.
     Священики сусідніх парафій дружили, часто зустрічалися. Окрім релігійних питань,темою їх розмов завжди було політичне життя краю.Отець Коновалець не раз з амвона заявляв про те,що він одягнув рясу, але як настане час, то зніме її і візьме до рук зброю, аби захищати рідну землю від ворога. До цього закликав парафіян. Тому не дивно, що коли один окупант змінив іншого, багато юнаків і дівчат з навколишніх сіл поповнили ряди УПА.
     Наступного дня гості о. Барановського молилися у дорогівській церкві. Очікували на улюбленого сина священика Ярослава, але його не було. Знали, що душею і серцем він завжди линув до батьківської оселі, та на цей раз не зміг приїхати з якоїсь поважної причини. По коляді гості відправились у дорогу. Отець потурбувався про транспорт.Звичайно, кінний. Саньми дістались до Галича, а звідти поїздом – до Львова. У святкові дні було безпечніше.
     Того ж 1943 року на Великдень Олег з Катрусею ще раз гостювали у дорогівського священика. Правда, на цей раз уже з Ярославом Барановським і його дружиною, відомою підпільницею Анною Чемеринською. Мальовничий Дорогів, що розкинувся серед густих мішаних лісів на правому березі Сівки  Войнилівської, зустрічав гостей малиновими великодніми дзвонами, милозвучним калатанням дітвори під церквою, святковим піднесенням місцевого люду. Добре відпочивши, спільно сфотографувалися на подвір’ї священика під старою липою. Це була остання зустріч політиків-однодумців, доля яких у короткому часі виявилась трагічною. А та фотографія стала історичною реліквією і збережена для нащадків.
     Ким були ці молоді симпатичні чоловіки? Що їх єднало? Ярослава Барановського Провід ОУН у тому ж 1943 році характеризував: «Колишній член Української Військової Організації (УВО), піонер українського націоналістичного руху на західно-українських землях і на еміграції, Генеральний секретар та член Проводу українських націоналістів, один з найближчих співпрацівників полковника Євгена Коновальця, довголітній політичний в’язень, відзначений срібною відзнакою Українського Політичного В’язня, довголітній дійсний, потім почесний президент Центрального Союзу Українського Студентства (ЦЕСУС), доктор права і суспільних наук. І ще Ярослав –  людина твердого характеру, великих духовних і моральних вартостей, талановитий організатор, непересічний державний діяч з глибоким аналітичного розуму. Зразковий націоналіст, що своєю двадцятирічною працею поклав у визвольній боротьбі великі і тривкі заслуги».
     
     А хто Ви, докторе Кандибо?
     Олег Ольжич (справжнє прізвище Олег Олександрович Кандиба)- – син видатного українського поета-лірика, діяча уряду Української Народної Республіки Олександра Олеся (Кандиби) народився 21 липня 1907 року у Житомирі. Згодом родина Кандиб переселилася на околицю Києва, де юний Олег ходив до школи, ріс всебічно розвиненою дитиною: добре вчився, малював пейзажі, грав на скрипці і піаніно.Любив природу.З восьмирічного віку почав писати вірші, оповідання.
     Після поразки української революції (1917-1920 рр.) батько Олега змушений був емігрувати на Захід. Мати з малим сином тяжко бідували в Україні. Мучив голод і холод, ширились репресії. Скаженіли банди Муравйова, різні чекістські посіпаки, заливаючи Київ кров’ю невинних людей. Малим хлопчиною Олег ходив у сусідні села вимінювати за різні домашні речі картоплю, кукурудзу, борошно. Інколи у дощ. снігову заметіль ніс додому важкий мішок з провіантом, щоб сяк-так прохарчуватися з мамою. З лісу у Пущій Водиці тягав на плечах в’язанки хворосту, аби розпалити у печі і хоч трохи зігрітися. Вже тоді зрозумів, що таке радянська влада і що принесла вона на штиках Україні. На папір лягали рядки: .
     Не зірвеш сонця, кат, з небес,
     Не зірвеш України стяга!
     
     До київського періоду творчості належать і слова:
     Отак мій край лежить вві сні -
     Мій край, покинутий синами,
     Край, де панують вороги,
     Катують, глумляться над нами.
     В тяжкім ярмі мовчить народ,
     І тільки вибухи повстання
     Посвідчують,що він не спить,
     І пророкують час світання.
     
     Прочитавши ці рядки, мама добре розуміла, що чекає її і сина в умовах комуно-більшовицького режиму. Тому порятунок був один: тікати на Захід. З допомогою Міжнародного Червоного Хреста за клопотанням О. Олеся їм це вдалося. У січні 1923 р. вони зі сльозами на очах покинули Україну. Вона назавжди, а він ще не раз повертатиметься у рідні краї з відповідальними дорученнями.
     Батько зустрів їх у Берліні, але невдовзі Кандиби переїхали до Чехословаччини, де тоді у Празі, Подєбрадах, інших містах кипіло українське життя. Чеський уряд дав притулок політичним діячам поневоленої України: науковцям, письменникам, акторам, багатьом рядовим учасникам визвольних змагань, воякам українського війська.
     Успішно склавши у 1924 році іспит за середню освіту, Олег поступив на філософський факультет славного Карлового університету у Празі. Головним предметом його студій була передісторична археологія та історія мистецтва. Водночас наполегливий і працьовитий юнак навчається в Українському Вільному університеті ( УВУ), дипломи якого визнавались у Європі. Восени 1930 року захистив докторську дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини». Отримав ступінь доктора археології. І це у 23 роки! Працював на кафедрі археології УВУ та у Чеському Національному музеї. Проводив розкопки у Західній Україні, Чехословаччині, Югославії, Румунії. Видав друком німецькою мовою одну з найвідоміших праць «Щипенці – мистецтво та кераміка неолітичної доби». Про молодого вченого заговорили у наукових колах багатьох країн Європи. Його запрошують прочитати цикл лекцій у Гарвардському університеті (США). Перебуваючи в Америці, разом з однодумцями створює Український науковий інститут Америки. Перед молодим науковцем відкривалась прекрасна перспектива, але він пішов іншим шляхом. Вабила не кар’єра, а літературно-публіцистична і революційно-політична діяльність, які, на його думку, мали стати запорукою боротьби українських патріотів за рідну національну державу.
     
     Біля колиски ОУН
     Як відомо, Організація Українських Націоналістів була створена на Першому Конгресі ОУН, який проходив з 27 січня по 3 лютого 1929 року. Тоді Олег Кандиба і став членом організації, назвав її «військом незримим поневоленої нації», тобто, на його погляд, це політична організація поневоленого народу, покликана вирвати його з неволі. Ознайомившись з Програмою і Статутом ОУН, він писав батькові: «В організацію націоналістів я твердо вірю, єдина вона, я переконаний, зробить і зможе щось зробити для України».
     Близькі до серця були слова першого пункту Декалога ОУН Миколи Міхновського «Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу самостійна, вільна Україна – оце національний і всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал». Пам’ятав і Декалог Степана Ленкавського «Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї». Висунув і свою формулу: «Народ, який вірить, що якась сумежна країна або імперія збудує йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур». На запитання,що таке націоналізм, Ольжич відповідав: «Націоналізм означає світогляд, що в основу суспільно-політичного думання і чину кладе ідею нації».
     У цей період свого життя Олег близько знайомиться з головою Проводу ОУН Євгеном Коновальцем. За його дорученням очолив Культурну реферантуру. При ній функціонувало 15 комісій державного планування, зокрема: шкільна, фінансова, торгівельна, сільськогосподарська та інші. Видавалися газети, журнали, забезпечені інформацією як з України, так і з усього світу. З’явилися збірники, авторські книжки, антології рідною мовою, агітаційна література, яка різними  нелегальними шляхами потрапляла в Україну, зокрема в Галичину. Навколо Культурної референтури Олег згуртував таких обдарованих літераторів, як Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Улас Самчук, Олена Теліга та інші. Всі вони тісно співпрацювали з львівськими періодичними виданнями «Літературно-науковий вісник», «Вісник», «Обрії», празькими – «Пробоєм», «Студентський вісник»
     Сам Ольжич під псевдонімами друкує у різних виданнях такі обширні аналітичні кореспонденції: «Голод і сучасна українська література», «Культурна політика українського націоналізму», «Націоналістична культура», «В авангарді героїчної доби», «Українська історична свідомість», «Український міт», «Вояки-будівничі» та ін. Значну увагу приділяє рецензуванню творів українських поетів.
      
     Слово, що стало зброєю
     Незважаючи на велику зайнятість наукою, професійну і громадську діяльність, О. Ольжич знаходив час для поезії. Поетичний талант успадкував від батька Олександра Олеся. Але поезія дзюрчання струмочків, ясного сонечка, захмареного неба, палкого кохання не дуже підходила його сильній вольовій натурі. Рівнявся на поезію Є. Маланюка, Ю. Клена, Ю. Липи та інших поетів діаспори, ідейні засади яких ґрунтувалися на українському націоналізмі, генератором яких був Дмитро Донцов.
     Перші дві збірки «Рінь» і «Вежі» вийшли ще за життя поета: перша у Львові в 1935 р., друга – у Празі 1940 р. Третя збірка «Підзамча» побачила світ у 1946 році. На жаль, автор її не побачив. Вся творчість поета присвячена революційній боротьбі за самостійну незалежну Українську державу, гідність поневоленого народу. На його думку, розтерзана і зґвалтована окупантами Україна могла бути врятована титанічними надзусиллями патріотів. Його полум’яні рядки, що закликають до воскресіння нашої держави, звучать:
     О, Україно!
     Хай нас людство судить,-
     Тобі одній – думки і кожний рух!
     Твоїм щитом – гарячі наші груди,
     Твоїм мечем – ці мілліони рук.
     Активне життя і натхненна творча праця поета – взірець для наслідування майбутніх поколінь борців за вільну Україну, яку він так палко любив ще з дитинства і вірив у її щасливе майбутнє. Призначення української нації виразив словами:
     О, вірте, всі мури
         земного впадуть,
     Як серце обернем у сурму.
     Найвищі бо вежі
         духовности ждуть,
     Твойого шаленого штурму.
     Слово Ольжича будило свідомість українського народу і особливо молоді, вселяло віру у власні сили у боротьбі за незалежну Україну. Він стверджував:
     Захочеш і будеш!
     В людині, затям,
     Лежить невідгадана сила!
     ...
     Ми будемо гідні не слави й похвал,-
     Учинку, що горами руха.
      «Держава не твориться в будучині, держава будується сьогодні» – ці слова стали девізом його молодого життя. І він не зраджував їх ніколи і ні при яких обставинах .
     Вірив, що настане час, коли засяє «залізна держава».  
     
     Нескореним відійшов у вічність
     Лицарем без страху і догани назвав Ольжича відомий письменник і соратник по боротьбі Улас Самчук, коли вони разом боронили Закарпатську Україну від мадярських окупантів. Як керівника Культурної реферантури Провід ОУН на початку 1939 року доручає йому організувати оборону Срібної землі від агресії. На жаль, не вдалося. Бракувало зброї, вишколених вояків, харчів, одягу, взуття. До того ж ворог, озброєний до зубів, застосовував авіацію, артилерію. Карпатська Січ потерпіла поразку. Багатьох січовиків розстріляли, взяли у полон. Потрапив у полон і він, але друзям вдалося вирвати свого керівника з угорської неволі. І він повернувся до плідної праці. Події на Закарпатті вважав генеральною репетицією того, що має відбутися в усій поневоленій Україні.
     У роки Другої світової війни О.Ольжич, як заступник голови КУНу, очолює Провід ОУН на східних українських землях (СУЗ) і керує організацією в Центральній, Східній, і Південній Україні. У вересні 1941 року нелегально прибув до Києва і очолив антифашистське підпілля ОУН на СУЗ із завданням закласти підвалини оновлення незалежної Української держави. Німцям не довіряв, більше того, сподівався від них всіляких прикрощів, але гадав, що більшовицьку імперію вони спопелять. А коли вона згине, тоді виникне гостра потреба відбудовувати зруйновану Україну. Для цього потрібні кадри. І він збирав їх, об’єднував, навчав.
     Гестапо розгорнуло справжнє полювання на Ольжича. А він тим часом стає справжнім організатором Української Національної Ради у Києві. Налагоджує випуск газети «Українське слово», літературного журналу «Литаври», створює спілку письменників, яку очолила Олена Теліга, юнацьке товариство «Січ». Скрізь, де пульсувало українське життя, можна було бачити високого, худорлявого, світловолосого чоловіка з блакитними, глибоко задуманими очима.
     Жорстокі репресії окупантів проти українських націоналістів, арешт Олени Теліги і її чоловіка Михайла, багатьох інших побратимів по боротьбі, закриття газети «Українське слово» зумовили його переїзд до Львова.
     При всіх тих складних ситуаціях життя тривало. 2 серпня 1943 року Олег одружується з Катериною Білецькою. Молода пара взяла шлюб у невеличкому віддаленому селі на Львівщині. Не грали музики, не було батьків, друзів, але вони були щасливі. Наступного року Катерина народила сина, який сьогодні мешкає у Канаді. Батько його ніколи не бачив.
     У травні 1944 року гестапівці арештували Олега на конспіративній квартирі у Львові і доправили до концтабору Заксенгаузен у тюрму для особливо небезпечних ворогів рейху «Целленбау», де закатували на смерть. Страшенні тортури, які терпів, не зламали патріота. Він помер нескореним, відійшовши у вічність з 9 на 10 червня. Через місяць віддав Богові душу батько поета Олександр Олесь. Вічна їм пам’ять.


     Ярослав Орнат,
     журналіст






Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 3 + 2 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.









Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










..

 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net