на сайті  
   
 
П’ятниця, 26 квітня 2019 року
 







Електронна версія



Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...







Невимовний біль втрати
29.07.2011 | Переглядів: 2302
Рейтинг

     Невимовний біль втратиДме сильний вітер. Небо почорніло. Насувається гроза. Біля доглянутої могили з дорогою гранітною пам’ятною плитою навколішках стоїть жінка. Погладжуючи фото красивого широкоплечого чоловіка, ридає і щось тихенько шепоче. Спершу слів не чутно із-за сильного грому. Потім грім стихає. З уст нещасної лине сповідь зраненої душі...
     Минуло три роки з того дня, як вона щодня і за будь-якої погоди приходить сюди, на могилу свого коханого Іванка.
     Ох, як же невпинно і без вороття збігає час... Час... Він такий же невблаганний, як… як і смерть... Смерть, що забрала у неї найдорожче… Забрала коханого чоловіка і батька її дітей – найріднішу і найближчу людину...
     Вона до цих пір не може повірити в це. Він не помер... Це якась помилка... Її Іванко так не зміг би з нею вчинити. Він просто поїхав в чергове відрядження, яке трохи затягнулося. Він живий, він повернеться додому, до неї та дітей. Просто потрібно трішечки зачекати. Ще до цього часу жевріє у нещасної жінки надія. Кожної безсонної ночі Галина вслухається в тишину з надією почути його кроки, такі рідні і до болю знайомі.
     Жінка поринає в спогади, адже спогади це все, що в неї залишилося. Згадується їй, як він, красивий, кремезний парубок, залицявся до неї. І як вона, молода, наївна, не відповідала на його залицяння. А закінчивши школу, подалася в місто навчатися. Там вподобала собі іншого. Їй тоді здавалося, що знайшла своє щастя. Та хлопець той покинув її майже перед самим весіллям заради іншої. Заливаючи горе слізьми, Галина думала, що вже більше нікому ніколи не повірить, не закохається. Закінчила навчання та повернулася до рідного села.
     Весь той час Іван терпляче чекав на неї. І знову став упадати за нею. Він хоч і був на 10 років старший, але поруч з нею поводився так, наче мала дитина. Правду кажуть, що закохані виглядають смішно. Спершу дівчина уникала його товариства, але час від часу ловила себе на думці, що їй комфортно, затишно і так добре вона не почувається більше ні з ким. Тому, коли він знову запропонував їй вийти за нього заміж, дала згоду.
     Він був добрим та лагідним чоловіком, щедрим та щирим другом, дбайливим господарем та хорошим сім’янином. А як уже любив її! Ну просто таки душі нечаяв, піклувався, голубив. Якось і сама незчулася, як закохалася.
     Пізніше, розповідаючи історію свого кохання, завжди говорила, як її Несторук шанував. Завжди міцно обіймав і пригортав її до себе, примовляючи, що ніколи, нікому і ні за що її не віддасть. Жили вони в любові, мирі та злагоді. Народилося у них двійко діток: Павлик – старшенький та Катруся – молодша донечка. Іван не тямив себе від щастя, Галина теж.
     Згадалося нещасній жінці й те, як три роки тому її життя розкололося на «до» та «після». Був гарний весняний день. Лагідно світило сонечко, ласкаво повівав теплий вітерець, чарівним співом заливалися пташки. Ніщо не віщувало біди. У сім’ї Несторуків ранок почався звичайно. Мати готувала сніданок, Павлик та Катруся збиралися в школу, голова сімейства – на роботу. Сім’я дружно і весело гомоніла за столом. Глянувши на великого настінного годинника, батько став підганяти діток, щоб ті не спізнилися в школу, та й сам, поцілувавши дружину, побажав їй вдалого дня і рушив до машини.
     Це було востаннє, коли вона бачила його живим, веселим та щасливим в компанії їхніх дітей, що тримали його за руки. Відправивши дітей в школу, а чоловіка на роботу, Галина взялася за домашні справи. Сьогодні у неї вихідний на роботі.
     За домашніми клопотами телефонного дзвінка не почула одразу. Раптом почула дзвінок. Хто ж це може бути? Мабуть, помилилися номером. Дзвінка ніякого не чекала. Взяла слухавку. Схвильований жіночий голос на тому кінці проводу запитав:
     – Несторук Галина Петрівна?
     – Так, – розгублено відповіла жінка, а серце щось тривожно стиснулося.
     – Несторук Іван Васильович ваш чоловік? – продовжував запитувати голос.
     – Так, а чому ви запитуєте, – не терпілося Галині дізнатись, у чому справа.
     – Це телефонує чергова медсестра автопарку, в якому працював ваш чоловік.
     – До чого тут медсестра? І чому працював..., – ніяк не могла заспокоїтися жінка.
     – Річ у тому… Річ… У тому, – жінка на тому кінці проводу стала голосно схлипувати...
     – Річ у тім, що годину назад у вашого чоловіка стався інсульт. Ми викликали реанімаційну бригаду з обласної лікарні, але… але було вже запізно… Все сталося так... так швидко, що зарадити уже нічим не змогли.
     Серце сильно стиснулося... Кров стрімко неслася венами, ноги підкосилися, жінка поринула у темряву... Галя покотилася на підлогу... Слухавка випала з рук. Не знала, скільки часу отак пролежала. Прийшла до тями від ударів по обличчю та лементу свекрухи, яка щось пояснювала про незакритий кран та воду на новенькому паркеті. Однак Галина зовсім не звертала уваги на її слова, а тільки піднялясь на коліна, намагалася щось сказати. Та комок у горлі душив, не даючи вимовити їй ні слова. Замість слів з її уст зривалося чи то якесь виття, чи то, може, гарчання, очі стали такі, наче в несамовитої. Побачивши слухавку посеред кімнати, свекруха зрозуміла, що щось трапилося, але ніяк не могла збагнути, що саме. Обнявши невістку, намагалася вслухатися в її слова...
     – Мій Іванко!.. Це неправда!.. Цього не може бути!.. – кричала нещасна Галина крізь ридання.
     Тільки тепер жінка зрозуміла, що з її сином трапилася велика біда.
     Все, що відбувалося пізніше, проходило неначе не з ними, неначе в якомусь сірому тумані чи страшному сні, з якого хотілося якнайшвидше прокинутися.
     Не причесана, в мокрому спортивному одязі Галина кинулася на дорогу, щоб піймати машину. В голові тривожно пульсувала лише одна думка: «Скоріше, скоріше, до свого Іванка». Вона їхала до чоловіка на роботу, не звертала уваги на дивні погляди пасажирів в її сторону. З машини вистрибнула на ходу, вбігла до пропускного пункту.
     – Де? Де він? Де мій Іванко? Пустіть мене до нього!
     Наче несамовита стала трусити охоронця за плечі, на що той розгублено кліпав очима і винувато відповів:
     – Нема його тут, швидка забрала до області.
     Жінка кинулася у двері. Їй необхідно якнайшвидше дістатися обласного центру. Ще таким довгим цей кусочок дороги їй ніколи не здавався, а кількасекундні стоянки на світлофорах видавалися цілою вічністю. Ну ось! Нарешті видніється будинок обласної лікарні. «Швидше, швидше! – подумки підганяла себе нещасна, – зараз міцно обніму та пригорнуся до нього. І все буде добре! Тому що її Іванко не міг… це неправда! Це якась помилка!». Вбігла у відчинені двері лікарні. Кинулася шукати. Побачила табличку із написом «Приймальне відділення». “Ще зовсім трішечки і я побачу його”, – промелькнуло в голові.
     З відділення назустріч їй ви-йшов лікар. Галина миттю кинулась до нього:
     – Ну як він?..
     Їй все ще не вірилося…
     Лікар співчутливо глянув на стривожену жінку. Одразу зрозумів, хто перед ним. Обняв ніжно за плечі і посадив на лавку, що була поруч. Хвильку помовчав, не знаючи з чого почати. Мабуть, підбирав необхідні слова, а потім заговорив:
     – Мені дуже шкода… Але ми нічого не змогли вдіяти. Все відбулося так швидко… Іще до приїзду реанімаційної бригади… Будьте мужніми!
     Від почутого в Галини потемніло в очах. До свідомості повернув її різкий та сильний запах нашатирного спирту, але наступних слів лікаря бідолашна уже не чула. В голові стукало: “Чому? За що?”...
     Трохи отямившись, Галина стала проситися, щоб її до нього пустили. Вона хоче його бачити.
     Медсестра довго вела її якимись коридорами. Підійшовши до дверей з написом “Морг”, зупинилася. Легенько підвела жінку до дверей, тихо промовила:
     – Вам сюди.
     Дальше було, мабуть, найстрашніше. Та картина і досі у неї перед очима. На столі, до якого її підвели і з якого зняли простирадло, лежав чоловік. Так це ж її Іванко... “Чому у нього закриті очі і сумний якийсь, зовсім не посміхається... Може ліг відпочити?”... До неї ще й досі не дійшло, що його вже більше нема.
     Жінка стала цілувати, гладити свого коханого, шептати лагідні слова, обіцяючи, що як тільки він прокинеться, вони разом поїдуть додому. Вона не усвідомлювала, що відбувається довкола. Бачила лише свого Іванка, свого коханого Іванка.
     Лікар шептав медсестрі, що це така захисна реакція організму. Що це мозок в такий спосіб реагує на сильне потрясіння. Тому цій жінці необхідно ввести дозу сильного заспокійливого препарату, бо коли до її свідомості дійде суть того, що трапилося насправді, наслідки можуть бути непередбаченими.
     Галині зробили ін’єкцію, взяли під руки, вивели в коридор. Що дальше було, жінка пам’ятає смутно. Весь той час вона знаходилася під дією великої кількості медикаментів. Не пам’ятає, як прийшли її брат і сестра Івана, як забрали тіло чоловіка додому, як одягли його святково і спорядили у труну. Все це для неї відбувалося ніби в якомусь тумані.
     А потім було багато людей. Вони довго молилися, співали, говорили. Згадували якою доброю, щирою та світлою людиною був її чоловік. Дітей забрали до себе далекі родичі, пояснивши їм, що матір збирає батька в далеку дорогу, проводжає у довге відрядження. Пізно ввечері люди розійшлися. Залишилися тільки найближчі.
     Наступного дня почалося щось неймовірне. Із самісінького ранку з усіх куточків села, з чоловікової та її роботи на їх подвір’я стали сходитися люди. Всі вони несли квіти, вінки... Прийшов священик. Відслужив службу за упокій душі раба Божого Івана. Коли говорив прощення, усі ридали. Плакала рідня, сусіди, односельці, навіть кремезні чоловіки, співробітники автопарку. Та що там говорити, плакав і сам священик.
     А далі був похід у церкву, на кладовище. Усі кругом тужать, тільки вона одна чомусь не плаче, у неї зовсім нема сліз. Їй здається, що все, що відбувається, її зовсім не стосується, це не з нею, а з кимось далеким і зовсім чужим, а вона тільки спостерігає зі сторони за чужим горем, зарадити якому не має у неї сил. Це їй сниться страшний і неприємний сон, з якого вона ніяк не прокинеться.
     Могилу закидали землею, прикрасили вінками, засвітили свічки, помолилися іще раз та й розійшлися по домівках. Повернулась додому, хата стала якоюсь холодною пусткою. Раніше тут було затишно, радісно та приємно...
     До її зраненого серця та розуму ніяк не хотіло доходити, що… що його вже більше нема, що їм треба якось навчитися жити без нього, що вже більше ніколи він не повернеться втомленим з роботи, не обійме її ніжно, не прошепче лагідно на вушко: “Галочко, моя ти ріднесенька, кохаю тебе”. Не пограє з Павликом у футбол, не повозить Катрусю на спині. Не буде вже більше ніколи так, як раніше. А буде… 9 днів, 40 днів, рік, два...
     І ось сьогодні вже три роки, як вона кожного дня приходить сюди, щоб помолитися, поставити свічку, поплакати, поговорити, спитати поради, розказати про те, як минув день і який у них виріс гарний синочок, яка Катруся розумниця та красуня, а ще як тяжко їм доводиться без нього, як сумують за ним і щиро вірять, що колись іще побачать його...

Олена Перлова






 Опубліковано в номері №30 (1665) в рубриці «Офіційно»

Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 9 + 4 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.









Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










..

 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net