на сайті  
   
 
Понеділок, 1 червня 2020 року
 






Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...







Дмитро Донцов – батько українського інтегрального націоналізму
11.10.2013 | Переглядів: 1986
Рейтинг

     Нещодавно  всі свідомі українці відзначали 130-у річницю від дня народження Дмитра Івановича Донцова – громадсько-політичного діяча, талановитого публіциста, ідеолога українського націоналізму.
     Народився він в м. Мелітополі  Таврійської губернії (теп. Запорізька область) 17 (30) серпня 1883 року(за деякими джерелами 10 вересня). Побутові умови в батьківському домі були добрими. На жаль, батьки скоро померли( тато – в 1993, у віці 53 роки, а мати – у 1894, в 39 років) і Дмитра та його братів і сестер виховував дід по матері.  Сам Дмитро в листі до Євгена Маланюка писав: „Українця з мене зробили Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 років життя… Родився я в Таврії, де і провів перші 17 літ життя, в країні, яку можна назвати нашою Америкою, етнографічною мішаниною з українців, поляків, жидів, болгарів, німців, греків, турків і росіян… Родина теж була «таврійська», цебто мішана: дід до кінця життя не навчився по-російськи, мати називалася Франціска (Франя), тітка – Поліна, їх вітчим був німець-колоніст. Оповідала мати, що прабабка моя була італійка… Звідки ж у мене якісь російські впливи?”

     Після закінчення реального училища в рідному місті у 1900 році він переїздить до Царського села біля Петербургу, де продовжує освіту. Склавши іспити, Дмитро Донцов записується на юридичний факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1907 році. Разом з ним навчались Дмитро Дорошенко (1882-1951рр.) і Олександр  Лотоцький (1870-1939 рр.), майбутні українські історики, політичні діячі і публіцисти. Вони згадували, що в петербурзькій студентській громаді з її вільнолюбивим духом дістав ідейне хрещення Дмитро Іванович Донцов, який вражав студентів надзвичайною працьовитістю, просиджуючи годинами в читальнях публічної та університетської бібліотек за читанням видань Наукового Товариства ім. Шевченка і українських наукових книжок з Галичини, що їх можна було діставати за спеціальною рекомендацією котрогось з професорів. Так він познайомився із «Самостійною Україною» Миколи Міхновського, що стала програмою однієї з перших українських політичних партій – Революційної Української Партії (РУП). Ідея політичної незалежності України, проголошена в ній, стала направляючою в його подальшому житті.
     У російській північній столиці Донцов сформувався як публіцист, набув першого досвіду політичної роботи, вступивши до лав української соціал-демократії (УСДРП), став одним з редакторів газети «Наша дума»  – органу української фракції у ІІ Державній  Думі (парламент царської Росії). Але соціалістом Донцов був до тієї межі, поки їх ідеї не суперечили його основоположній їдеї повної незалежності України. Тому він очолює опозицію, відходячи від соціал-демократії у 1904 році.
     Під час демократичної революції 1905-1907 р.р. в Російській імперії Дмитра Донцова двічі заарештовують у Києві і він перебуває у Лук’янівській  в’язниці, отримуючи революційний досвід і набуваючи гарту незламного борця за власні ідеї. Після другого 8-місячного перебування у тюрмі його у 1908 році за клопотаннями родичів і Валентини Яновської-Радзиновської (10.10.1886-22.12.1953рр. — фізіолог, біохімік, громад. діячка, д-р мед. і фізіологічних наук (1924), професор (1924). дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук) випускають на поруки і він виїжджає до Галичини.
     У 1909-1911 роках Дмитро Іванович навчається у Віденському університеті. Тут він зустрічає чарівну українську студентку Марію Бачинську і в 1912 році вони одружуються. Вона залишатиметься його вірним другом і співробітником, любитиме і підтримуватиме Дмитра (навіть після розлучення) до самої своєї смерті. Марія Бачинська-Донцова народилась 26 липня 1891 року в с. Сморже Долішнє Стрийського повіту. Закінчила ліцей у Перемишлі, потім вищу торгівельну школу у Відні. З  осені 1914 року воювала в складі жіночої чоти УСС. У 1918-1920 рр. перебувала на дипломатичній службі УНР у Данії, Швейцарії, Німеччині. З 1921 року мешкала у Львові. Опікунка дівочого пластового полку. Допомагала Д. Донцову у виданні «Літературно-наукового вісника». У 1927 р. заснувала і була головою Союзу українок Волині. Редактор жіночого часопису «Громадянка».  23 червня 1934 року разом з К. Малицькою,
     І. Броньковською, Є. Вербицькою,
     І. Гургулою та  кооперативом «Українське народне мистецтво» і часописом «Нова хата» започаткувала покази українського народного вбрання, відкривши їх  на Першому Жіночому Конгресі в Станіславі. Надалі такі покази з метою популяризації національного костюму проводилися систематично в різних містах Галичини аж до вересня 1939 року. З 1950 року жила у США. Була активним членом Союзу українок Америки. Померла 30 грудня 1978 року в Нью-Йорку.
     Постать дружини відіграла виняткову роль не лише в особистому, але й у професійному і творчому житті Донцова.
     1909 року він виступає на першому студентському з’їзді у Львові з соціалістичним „антиклерикальним”рефератом «Школа і релігія», в якому мало не засуджує церковне „мракобісся”.Але під впливом Марії Бачинської та її родичів і знайомих його погляди поступово, але кардинально змінюються. З соціаліста він перетворюється на націоналіста. У Віденському університеті він закінчив 4 семестри і 1911 року переїхав до Львова, продовжуючи студії. Ступінь доктора юридичних наук отримав 1917 року.
      Виступаючи на ІІ студентському з’їзді у Львові в липні 1913 року.з рефератом «Сучасне положення нації і наші завдання», він вперше окреслює наступний крок нації – державну незалежність України, хоч в тексті і проглядається певна лояльність до Австро-Угорщини. В роботі цього з`їзду приймав участь і Євген Коновалець, який виступив з рефератом «Справа університету». Там вони і зустрілися вперше. Реферат Д. Донцова справив на нього незабутнє враження. Пізніше засновник УВО (Українська Військова Організація) та ОУН говорив: «Знайомство з людьми цього кола дало мені змогу зрозуміти гаразд принцип соборности України і кермуватися ним як основною засадою в моїй праці далі». Їхня зустріч без перебільшення мала величезне значення для майбутнього українського народу і його боротьби за незалежну державу. Микола Климишин, друг і соратник С. Бандери, один із керівників пропаганди ОУН, назвав діяльність цих двох великих українців тими чинниками, „що мали найбільший вплив на виховання молоді, яка виростала в двадцятих і, головне, в тридцятих роках буремного ХХ століття.”
     Тоді ж у 1913 році Донцов повністю позбувається соціалістичних ілюзій і виходить з лав УСДРП. Розпочинається період бурхливої публіцистичної діяльності, який став знаменом української чужорідності і самоіндифікації в межах Російської імперії. Його праці сполошили не тільки владні структури, а й російські демократичні (але все-таки шовіністичні кола). Так лідер партії конституційних демократів (кадетів) П. Мілюков на засіданні Російської „Госдумы” 19 лютого 1914 року казав, що брошури Донцова «Модерне москвофільство» треба боятися, як іскри в сухому степу, що спалахне полум’ям і буде ширитись тисячами і мільйонами таких Донцових, якщо царизм не змінить своєї національної політики.
     Для втілення своїх самостійницьких ідей в життя Дмитро Донцов стає співзасновником і першим головою Союзу Визволення України (СВУ) 4 серпня 1914 року. Почалась Перша світова війна,в яку в складі ворогуючих таборів включились Росія і Австро-Угорщина. СВУ, як і більшість патріотично налаштованих галицьких інтелігентів, займає сторону останньої, вбачаючи в Росії непримиренного противника української незалежності. Союз веде активну антимосковську пропагандиську роботу на міжнародній арені, проводить організаційну діяльність  серед українців у таборах для військовополонених, займається видавничими справами. Проте незабаром Донцов виходить з СВУ через конфлікт з президією щодо фінансових питаннях і категоричною незгодою зі спробами властей перетворити СВУ в айстро-німецьку агентуру (згадує соратник і біограф Донцова Михайло Сосновський). Сам Донцов писав: „Сподіваюсь, що всі поважні сепарастичні організації на Україні як дотепер, так і далі, цуратимуться сеї купки самозванців і далі робитимуть своє велике діло – виборення самостійної України.”
     В 1918 році він переїздить до Києва і стає директором Української Телеграфної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського. Після перебрання влади Директорією життя Дмитра Донцова стає загроженим. За допомогою Симона Петлюри та Євгена Коновальця він виїжджає спочатку до Берна, потім до Відня і повертається до Львова. Тут доля знову пов’язує Донцова з Коновальцем. В 1922 році, коли Донцов повернувся до Львова, Коновалець допоміг йому влаштуватися редактором «Літературно-Наукового Вістника», а далі – «Заграви». Часопис «Заграва» (1923-1924) був органом Партії Національної Роботи (Революції), за якою стояла УВО. Хоч є думка, що Донцов займав у цій партії ключові позиції, сам він у листі до Михайла Сосновського від 15 листопада 1968 року від участи в ПНР відмовлявся. Так чи інакше, але це були останні спроби Дмитра Донцова долучитися до поточної політики
     Талант і призначення Дмитра Донцова також виявилися у редагуванні ним найпопулярнішого ще з дореволюційних часів журналу «Літературно-Науковий Вістник” з 1922 по 1932 рік, а після зміни назви часопису на «Вістник» – по 1939 рік. Він згуртовує навколо журналу цілу плеяду видатних письменників, ідеологів та есеїстів, стає основоположником яскравої групи «вістниківців». «Дім Донцових у Львові у 20-х і 30-х роках був своєрідним українським салоном, осередком літературного й журналістичного життя, місцем зустрічей провідних у той час політичних, літературних і мистецьких діячів”.
     Про ексцентричність Дмитра Донцова згадує   Петро Дужий (1916-1997 рр.), відомий український письменник, референт пропаганди ОУН з 1944 року. ОУН завжди турбувалася долею української інтелігенції, зокрема на початку війни був складений список тих, хто особливо потребував допомоги. Сам П.Дужий і  Іван Климів-Легенда повинні були конспіративно передати Донцову певну суму в рейхсмарках на площі Ринок у Львові. Той побачив їх, дочекався, коли під’їде трамвай, тоді швидко підійшов і мовчки розкрив саквояж. Хлопці вкинули туди гроші, а Донцов вскочив у трамвай і поїхав. «Холера, хоч би подякував”, – сказав Климів-Легенда Дужому. Вони засміялися і пішли.
     Есеїстика Дмитра Донцова мала вплив не лише на покоління сучасників. Ідеологічна цільність його натури була найсильнішим виявом духовного життя України міжвоєнних часів. Михайло Сосновський вказує на головну ідею, яку Донцов обстоював і від якої не відходив ні на один крок. «Не було проблеми в українському політичному, громадському й культурному житті, до якої він не займав би становища, але провідною ідеєю всієї його творчости завжди був український національний інтерес, справа української державности, чи, як Донцов це постійно підкреслював, – «власновладства нації”.
     Розглядаючи питання його  впливу на ідеологічне оформлення ОУН, Анатолій Бедрій, історик, дослідник націоналістичного руху в Україні, говорить, що в Революційному Проводі (Степана Бандери) всі належали до  школи Донцова. Визначення «школа Донцова” зустрічаємо також в інших діячів ОУН. До яких би груп вони не належали пізніше, всі починали з Донцова. Згадуючи про Конгрес ОУН 1929 року, Степан Ленкавський писав: «Щоб протиставитися ворожій ідеології і політичним концепціям легальних партій, новий політичний рух під дуже міцним впливом Дмитра Донцова знайшов головні напрями передусім нової націоналістичної ідеології, а також загальні напрями нової політичної концепції. Так визнавала і Дарія Ребет.
     Цікавою і важливою видається інтерпретація терміну «націоналізм», що на ньому завжди наполягав Дмитро Донцов, зроблена Миколою Климишиним: «Назву «націоналізм» той рух отримав тому, що вів боротьбу з комунізмом, який взяв собі за основу інтернаціоналізм, що хотів побороти і заперечити націоналізм. В тому часі про німецький націонал-соціялізм ще мало хто чув, а фашизм ще був дуже мало популярним”.
     На початку другої світової війни Донцов на короткий час потрапляє до концтабору в Березі Картузькій, але після розгрому Польщі виходить на свободу. Микола Климишин зустрічає його у Берліні, в штаб-квартирі ОУН на вулиці Вільмерсдорф. «Д-ра Дмитра Донцова я вже бачив у 1932 році у Кракові, де він мав доповідь у студентській громаді, тепер я міг його пізнати особисто. Він тільки що вийшов з польського концентраційного табору в Березі Картузькій. Був дуже виснажений, але виглядав здоровим». Побувши трохи в Берліні і ознайомившись із ситуацією, Донцов, щоб уникнути тиску німців, прийняв запрошення Русової приїхати до Румунії,  де видає журнал «Батава». Але  тут він довго не затримався і переїхав до Праги, потім перебрався до Парижа, а звідти – у США. З 1947 р. до самої смерті жив у Монреалі (Канада), там же у 1948-53рр. викладав українську літературу у місцевому університеті.  Помер 30 березня 1973 р. у Канаді. Похований у США на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.  Дмитро Донцов залишив нащадкам  великий  науковий і публіцистичний спадок.  Сучасна українська суспільно-політична та естетична думка не може обійтися без «Націоналізму” (Львів, 1926), як і без книжок «Культура примітивізму” (Черкаси-Київ, 1919), «Підстави нашої політики (Відень, 1921), «Наша доба і література (Львів, 1937), «Дух нашої давнини (Прага, 1944) і багатьох інших праць, що окреслюють певну точку відліку нормального українського мислення.
     Популярність Дмитра Донцова в націоналістичному русі була настільки великою, що в ОУН розглядалася думка про те, щоб надати йому повноваження президента України в уряді Ярослава Стецька (Українське Державне Правління), який проголосив Українську незалежність у Львові 30 червня 1941 року. Про це зберігся документ німецької служби безпеки за №12 від 4 липня 1941 року: «Дмитро Донцов передбачається можливим президентом...» Він дійсно мав право на незаперечне ідеологічне лідерство в українському націоналістичному русі, хоч не брав участі в його практичній повсякденній діяльності. Вже після Другої світової війни Дмитро Донцов публікує статтю, в якій висловлює свій погляд на ідеологічну ґенезу. В «Самостійній Україні” бачимо не лише нове гасло самостійности (хто лише пізніше це гасло не використовував?), але й новий світогляд, нову психологію, наскрізь активно націоналістичну.  До самої смерті Донцов залишався безкомпромісним і непримиренним. Його постать, хоча і сповнена протиріч, але наповнена по самі вінця палкою любов’ю до рідної землі, віковічним прагненням нашого народу до волі. Ми, саме ті, хто живе нині в незалежній Українській державі, маємо пам’ятати про  вірного сина нашого народу, росіянина за народженням і українця за духом.                                                                                   
     Слава Україні!
     Героям Слава!
     
     

Михайло Фреїк, завідувач МК «Дем’янів лаз»






 Опубліковано в номері №41 (1780) в рубриці «Офіційно»

Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 2 + 7 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.







Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net