Ранок. Галич. Щойно вийшовши із дому, складається враження,  що  світ навколо тебе населяють суцільні ідіоти. «Придурку, як паркуєш тачку? Мужик, куда йдеш? Посуньсі! Лізе на мене, блін… Коли вже ця влада набісисі з жиру! Дивисі, Ганю, що наробили перед білим домом…, най їх шляк трафит! Знов гроші крадут. А нє певни!» І все це завершується фінальним акордом – у світі все, перепрошую, «хреново», в Україні – жах, владі на всіх наплювати, нардепи дерибанять країну і бізнес… Одним словом – «бардак». Болить!..Вже неодноразово на шпальтах рідного «ГС» піднімалося питання нашого з вами буття під сонцем України. Наголошувалося, що ми живемо у Європі. Зрештою, чимало галичан вже пізнали європейські цінності і могли б навчити інших жити не «по-понятіям», а по совісті. Та де ж вона, ота совість? Дивишся на це все - і моторошно стає. Невже ми не піднялись своїми мізками вище Булгаківського Шарикова? Адже наша свідомість залежить від кількох грамів  сірої речовини, яка в наших головах. Люди, що з нами діється? Звідки така байдужість? Адже мова йде не про великі справи, які мають перевернути світ… Мова йде про вчинки, які перевернуть тебе, твою свідомість і сприйняття реальності. А реальність, на превеликий жаль, не є оптимістичною. Живемо у рідному місті… Хоч, зрештою, яке воно рідне, коли корінних галичан майже не залишилося. А ті, хто сьогодні мешкає у Галичі, - це, як колись казав один чиновник, переважно «міщуки». І не ображайтеся, шановні, бо це й справді так.  Подивіться, у що перетворилося наше маленьке містечко. Всюди бруд, сміття по самі вуха.

     Центральний майдан міста перед самим храмом перетворився в базар. І з цим ніхто не може дати собі ради, хоч для організації стихійної торгівлі відведено чудове місце поряд, у дворі.  Біля пам’ятника королю   Галицькому щодня  з самого ранку бачиш одні і ті ж «сині пики». Це «Данилові діти», їх так тепер називають у Галичі.  Ще поки сонце не вперло, вони намагаються втамувати вранішнє похмілля.  І вже через якусь годину над Галичем лине відбірний мат. З кожним грамом голосніше… І байдуже їм, що поряд літні люди, діти. Зауваження ніхто не зробить. А потім вони йдуть у тінь дерев, що під Замковою горою, і продовжують розслаблятись, залишаючи за собою купи сміття, використані пластикові пети, пляшки з-під пива і спиртного. Все це валяється під ногами, стежкою на замок. І байдуже їм, що годину тому було тут чисто, що приїде група туристів з іншого міста і «захоплюватиметься» не лише історією Галича, а й сьогоденням. Болить!

     ..Ти бачиш проблему суспільства, яку тобі самому не під силу вирішити. А що ж суспільство? Йому байдуже. Воно дедалі більше наповнюється індивідуалістами, котрих  турбує лише краса профілю у «Фейсбуці», а навколо хай валяється сміття і хоч трава не рости.  Довкілля їх не цікавить.  Набережна Дністра… Єдине місце  у середмісті Галича, де можна сховатись від літньої спеки. Але тут відпочивати гидко. Нудить від смороду облаштованого поряд сміттєзбірника, від екскрементів собак і котів, а ще більше - від людських випорожнень у кущах вздовж дамби. Лавки потрощені, сміття із урн  давно ніхто не прибирає, купи розбитого скла на доріжках.  Та галичани не звертають на це уваги, бо після себе знову залишать  наслідки активного відпочинку. Болить!..Спальний район міста… Вулиці Шевченка, Вівчаренко. Міська влада розпочала здійснювати благоустрій міжбудинкових територій.

      Я пішов на власні очі побачити, що зроблено. Дорогу вистелено асфальтом, розплановано площу перед гаражами районної ради. Але й тут не все доведено до ладу. Мабуть, не даремно висловлювали своє невдоволення окремі мешканці будинків, про що повідомляв часопис у минулих числах. Цілі кучугури щебеню і всілякого сміття нагорнули під вікна податкової адміністрації та музичної школи. Хіба важко було одразу  прибрати?..  Зрештою, податківці разом із працівниками Пенсійного фонду і соціальною службою могли б вийти хоч раз на толоку та навести нарешті лад у садочку під вікнами, бо скоро вже гаддя там заведеться, спека цьому сприяє. 

      Та й комунальники могли б косою пошморгати під вікнами у чиновників.Відкриймо очі – світ змінюється! Ми нарешті маємо зрозуміти, що ніхто не прийде і за нас не зробить. Все залежить від кожного з нас. Тоді нам не будуть хамити в маршрутці. Порядок буде у під’їздах і поряд з будинками. Сміття не кидатимемо будь-де. Не почуємо в людному місці відбірного мата. І тоді не нарікатимемо на владу, а разом впливатимемо на величезну країну. І лише так зможемо змінити ставлення до себе і оточуючих. Мабуть, тоді й боліти перестане.

Ілько ЯЗВА