на сайті  
   
 
Понеділок, 24 червня 2019 року
 







Електронна версія



Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...







Родина Собчишак Шлях через війну і репресії
11.01.2016 | Переглядів: 513
Рейтинг

     Сімдесят років минуло з часу тих страшних і кривавих подій, задуманих московським комуністичним режимом для остаточного підкорення українського народу і знищення його вільнолюбного духу. Підходила до завершення Друга світова війна, розпалена двома «близнюками-маніяками» з Москви і Берліна - Йосипом Сталіним і Адольфом Гітлером, котрі прагнули захопити весь світ. 
     
     Українські землі від «Сяну до Дону», як співається в нашому Гімні, продовжували бути в центрі інтересів комуністичного Кремля, який отримував «перемогу» і мріяв поширити свої ідеї на зруйновану Європу. Першою на цьому шляху стала Польща, де споконвіку поряд із поляками мешкало майже  мільйон етнічних українців.
     
     9 вересня 1944 р. промосковський польський уряд уклав Угоду між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Договір містив і таємну частину — детальну інструкцію виконання, яка була переказана польському уряду 22 вересня 1944 року. Територія, на якій відбувалась акція, охоплювала землі Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств. Обіцяно, що за залишене майно і посіви (які були описані) в новому місці буде отримано еквівалент, а також гарантовано отримання землі (до 15 га). Для впертих передбачено інші методи впливу: українське населення вимкнуто з аграрної реформи, ліквідовано навчання в школах українською, відмовлено у визнанні Української Греко-Католицької Церкви тощо. Незважаючи на ці методи впливу, українське населення не дуже охоче наважувалося на виїзд. До половини 1945 року виїхало біля 80 тисяч осіб. 
     
     24 липня 1945 р. організовано зустріч представників польського уряду з кільканадцятьма представниками українського населення. Українські делегати заявили, що не мають бажання залишати землю, на якій проживали споконвічно; вимагають рівності в доступі до земельної реформи, свободи відправляти релігійні потреби, відкриття шкіл з українською мовою навчання; дозволу на відновлення українського кооперативного руху; просять згоди на створення Української демократичної партії, І амністію для звинувачених за політичними статтями.Польський уряд взяв на себе зобов’язання виконати більшість пунктів заяви після закінчення акції. В умовах недостатності існуючих заходів для досягнення цілі операції у Варшаві прийнято рішення про примусове переселення українців, котрі залишились на території Польщі. Під депортацію також підпадали українці, котрі в той час служили у Червоній Армії. 
     
     22 серпня 1945 року польська комуністична влада розпочала  ІІІ етап репатріації, направивши в райони виселення частини третьої, восьмої і дев’ятої дивізій польської армії. До їхніх завдань входило забезпечення процесу виселення та конвоювання виселених до збірних пунктів, а також охорона залишеного майна. Дивізії розпочали свою діяльність з вересня 1945 р. На даному етапі польською владою виселено 81 806 чоловік (22 854 сімей).
     
     У відповідь на примусове переселення провідник УПА в Польщі, полковник «Орест» 9 вересня 1945 року видав наказ про наступ проти комісій з переселення і польських військ, що супроводжували депортованих, а також спалювання спорожнілих поселень з метою затримки їх заселення поляками. Також нападам піддавались залізничні лінії, станції, мости і шляхопроводи. Аналогічні накази видавав провідник УПА «Стяг». 
     
     11 жовтня в Грубешівському повіті (Польща) українські повстанські підрозділи, протидіючи акції переселення, підпалили пусті села Черничин, Черничинок, Теребин, Теребинець, Масломенч, Метелін з хуторами. Спротив загонів УПА, що атакували батальйони Війська Польського, попри значні втрати, на деякий час припинив переселенську акцію.
     
     До боротьби за права українців долучилася і Українська Греко-Католицька Церква. Влада безуспішно намагалась примусити її керівництво видати відозву, яка б закликала вірних і духовенство УГКЦ до виїзду в Україну. Депортація супроводжувалась репресіями. 
     
     10 вересня єпископ Перемиський Й. Коциловський передав двома посланцями в американське і британське посольства інформацію про  порушення прав українців, які при цьому мали місце, а також прохання про допомогу. 
     
     21 вересня 1945 року був вперше заарештований греко-католицький єпископ Перемишльський Йосафат Коциловський. 
     
     Про ці події мені розповів 89- річний мешканець села Задністрянське Галицького району Михайло Собчишак, який народився в с. Жегистів, поблизу містечка Новий Сонч, що знаходиться на півдні сучасної Польщі.  
     
     У листопаді 1918 року після проголошення ЗУНР був піднятий український синьо-жовтий стяг. 
     
     Тут, у Новому Сончі,  народились Софія Галечко (1891–1918) — хорунжа УСС, перша українська жінка-офіцер, Володимир Кубійович (1900–1985) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор «Енциклопедії українознавства» й фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель». 
     
     Село було досить велике (9 км у довжину) і ділилось на 3 частини: Жегистів-станція (колія), Жегистів-курорт (гірська місцевість, мінеральні води, лікувальні грязі) і Жегистів-село. Більшість населення складали українці (лемки). Тут була Греко-Католицька Церква і 4-класна українська школа. 
     
     Родина Йосипа Олексійовича Собчишака і Ганни Федорівни, з роду  Семаняк, була заможною (8 моргів поля, 2 корови, 2 телиці, 1 кінь, сільськогосподарський реманент, фаетон для перевозки курортників; ще одного коня купували на курортний сезон, а потім продавали). В сім’ї було троє дітей: Михайло, Стефанія та Олена. 
     
     Згадуючи воєнне лихоліття, Михайло Собчишак пригадує, що у 1943 році  в село прибула призовна комісія по набору добровольців до дивізії «Галичина». До хати-читальні «Просвіти», де працювали лікарі, прийшло декілька десятків молодих чоловіків. Відібрали всього 14 чоловік. Серед них був і двоюрідний брат Михайла Степан Мартиняк, 1925 р.н., який після війни жив у Англії та США, де і помер. 
     
     Розповідаючи про ті події, пан Михайло шкодує, що йому не вдалося вступити до лав УПА через неповноліття. Після приходу Червоної Армії в кінці 1944 року Михайла Собчишака, його товариша Михайла Островського та багатьох інших насильно мобілізували, і погано озброєних, роздягнутих  і ненавчених одразу кинули в бій на території Чехословаччини. В одному з перших боїв багато з них загинули, а пораненого в ногу М. Собчишака врятував його друг М. Островський, який витягнув його з-під німецького обстрілу. Так Михайло потрапив до військового шпиталю на Кавказі. Після лікування йому дали відпустку, щоб відвідати родину. 
     
     Зустрівся з родиною несподівано на вокзалі в Донецьку, куди їх вивезли після депортації з рідного села в кінці липня 1945 року. Їх хотіла «обчистити» місцева братва, забравши останнє, що залишилось від старого життя – фамільного кишенькового годинника. Михайло, який сидів у товарному вагоні іншого ешелону, вискочив і побіг заступатися за скривджених людей. Яким було його здивування, що скривджені – це його батьки і сестра, які намагались сісти в поїзд, що прямував на захід, поближче до їх рідного краю. Далі вони поїхали разом і зупинилися в містечку Більшівці, де оселилися в колишній трупарні (кухня, коридор і 2 кімнати). Батько Йосип заробляв своїм ремеслом столяра-різьбяра, мама Ганна працювала санітаркою в лікарні, а дванадцятирічна сестра Стефа пішла бавити дітей районного начальства. Михайло, закінчивши курси трактористів, став працювати в місцевій МТС. Юнак з дитинства мав хист до техніки, тому досконально освоїв сільськогосподарські машини та допомагав іншим обслуговувати й ремонтувати їх. Тут йому «впала в око» молода красива кароока дівчина з довгою косою. Це була Стефанія Недобиток з сусіднього села Кінашів. Вона навчалася в середній школі в селищі Більшівці (тоді районний центр), але змушена покинути її через вимогу вступу до комсомолу. Влаштувалася Стефанія до машинно-тракторної станції обліковцем. Так народилося їхнє кохання, яке живе і сьогодні, зігріваючи теплом їх дітей, онуків і правнуків.  На початку листопада 1954 року вони «розписалися», а 25 числа у них було скромне весілля. Не всі родичі могли розділити з молодятами їхню радість - вони або загинули у борні проти московських окупантів, або були в далекому Сибіру. Так, помер на каторзі в жовтні 1945 року Стефин дядько – Юрій Хомин, січовий стрілець, член ОУН і вояк УПА на псевдо «Скала»; перебував у таборі на Колимі  його старший син Панько Хомин, «Вітус»; у Воркуті був молодший син – Федір, «Волос», теж вояк УПА з сотні Максима; його дружина Марта, активний член «Просвіти» та «Союзу українок», разом з дочкою Стефанією була  депортована в Тюменську область; друга Стефина тітка - Марта Прунак -разом з чоловіком Миколою (помер в січні 1959 року) і сином Василем були виселені на спецпоселення в Казахстан за те, що її син Максим, вояк самооборони, загинув у 1944 р. від куль енкаведистів, які безжально палили село Курів. 
     
     Отож більше 60 років тому кохання Михайла Собчишака і Стефанії Недобиток поєднало дві українські родини, які чинили героїчний спротив окупаційним тоталітарним режимам у боротьбі за сильну незалежну Українську державу, а їхні нащадки продовжують боротьбу за ці ідеали сьогодні. 
     
     Так, правнук Марти Недобиток і Миколи Прунака – Грицко Богдан Ігорович, а також онук Стефанії Крук (Собчишак) – Роман Васильович Крук були  учасниками боїв  проти московських окупантів на Донбасі у 2014-2015 роках.  Але найбільше члени цих родин, як і всі українці та й переважна більшість мешканців планети Земля, прагнуть миру і процвітання, любові і злагоди, добра і справедливості. Думаю, їхні сподівання неодмінно здійсняться, хоч і ціною великих жертв та випробувань.

Михайло ФРЕЇК, завідувач Музею «Дем’янів Лаз»






 Опубліковано в номері №51 (1893) в рубриці «Офіційно»

Коментарі:

Коментарів поки що нема.



Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 10 + 5 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.









Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










..

 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net