на сайті  
   
 
Вівторок, 30 листопада 2021 року
 






Ваша думка
З якими правовими питаннями у Вас найчастіше виникають труднощі?
оформлення спадщини
оформлення права власності
оренда земельної ділянки
розлучення
позбавлення батьківських прав
оскарження рішень чи бездіяльності органів державної влади
оформлення субсидії
виплата аліментів
виправлення описки в документах
Інше:

        

Переглянути результати

 

Рекомендуємо
 

Загрузка...







Незабутнє десятиліття Антона Іваночка
06.10.2017 | Переглядів: 2561
Рейтинг

     Галичанин Антон Несторович Іваночко на своєму життєвому шляху доволі високо злітав, але завжди залишався самим собою. І незалежно від того, в які ситуації потрапляв чи які обов’язки виконував, не втрачав власної гідності і тактовності, доброзичливого ставлення до людей. Тому мешканці Галича, які пам’ятають його на посаді голови міської ради, а було це з квітня 1980-го до квітня 1990 року, і досі з теплотою згадують стиль головування пана Іваночка. І вважають, що про таких управлінців старої школи потрібно розповідати – на користь молоді, яка готує себе до керівної роботи. 

     

     Бігом – за життям
     
     Не втрачаючи природної скромності, Антон Несторович не афішував свій ювілей, який відзначив у травні цього року. Але й не приховував, і не приховує, що йому – 80. Стрункий, підтягнутий, зі смаком одягнутий. Дивишся на нього і відчуваєш: зовнішній вигляд є дзеркалом внутрішньої культури. А щодо віку, то, можна сказати, Антон Несторович від нього успішно втікає. О шостій ранку він уже на ногах, а через півгодини – долає дистанцію у 2–3 кілометри на набережній Дністра. І так щодня. Тому Антон Іваночко – свого часу випускник фізкультурного технікуму та футболіст – дотепер перебуває у належній фізичній формі. А настільки вона важлива для чоловіка при владі, наш герой зрозумів у перші же дні роботи на посаді голови Галицької міської ради. 
     
     Зараз важко у це повірити, але тоді у Антона Іваночка не було службового авто. Партійне керівництво вважало, що машина більш потрібна заступникові голови районної ради. А очільник міста, мовляв, і пішки походить, бо скільки того Галича? Та Антон Несторович дуже швидко переконався, що ця думка помилкова. Адже де Заріка, а де Галич-Гора, нинішня вулиця Осмомисла?..  Та не було такої хати, щоб голова не знав, хто в ній живе, що цю родину турбує і чого вона очікує від влади. 
     
     А крім цього, на міського війта Іваночка чекали конкретні справи у виконкомі. І не було на кого їх перекласти. Адже апарат складався  з чотирьох працівників: власне голови міської ради, секретаря, бухгалтера та прибиральниці. 
     
     Але все у Антона Несторовича виходило, бо він, по суті, пропадав на роботі. І не тому, що остерігався безкомпромісного партійного контролю (КПРС тоді ще правила всім і всіма). Головне, що постійно тримало голову міста Короля Данила у робочому тонусі – це відповідальність, притаманна йому ще з дитинства. Батько помер рано, тому Антон зі старшою сестрою та молодшим братом мусили стати для матері міцною опорою. Саме тому Антон добре вчився у школі, пізніше відслужив у армії, здобув вищу освіту у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті. І з розумінням поставився до своєї першої роботи – вихователя у дитячому будинку. 

          

     У дзеркалі подружнього життя

      А далі – цілих десять років Антон Іваночко був учителем військової підготовки у Галицькій середній школі. Тоді тут було по п’ять дев’ятих і десятих класів! Та «воєнрук» не боявся навантажень. Навпаки, він постійно засвоював щось нове у педагогіці і завжди вважав, що учитель, йдучи на урок, повинен знати вдесятеро більше, ніж його учні. Антон Іваночко був саме таким. І цим заслужив почесне звання Відмінника народної освіти та  репутацію вчителя, якого учні не забувають.
     
     Від педагогіки до міської інфраструктури
     
     Настає 1980 рік. Антон Іваночко по рекомендації райкому балотується на пост міського голови і на виборах отримує підтримку галичан. Вже на другий день він усвідомлює, яка то важка ноша, зокрема житлово-комунальне господарство міста. І що зволікати з вирішенням його проблем не можна. А новобудови… Вони мали чіткі терміни введення в експлуатацію і голова мусив тримати руку на пульсі виконання робіт.
     
     Зараз Антон Несторович сумує з того приводу, що за роки незалежності України у Галицькому районі на кошти держави чи місцевих бюджетів не збудовано жодного житлового будинку або виробничого об’єкту. У 80-ті же тільки у Галичі було здано під ключ не менше шести багатоповерхівок.
     
     – Попит на житло постійно зростав, тому я не мав морального права не слідкувати за ходом будівництва. Я знав усі проблеми, які виникали на будівельних майданчиках. І робив усе від мене залежне, щоб їх владнати. Адже тоді у місті офіційно існували три черги на отримання житла. Одні галичани мали право на першочергове отримання квартир, інші – на позачергове, а треті – претендували на житло за загальною чергою. Звичайно, що квадратних метрів не на всіх вистачало. Бували скарги, на які реагували різноманітні ревізори. Але ні разу не виявили будь-яких порушень. Їх просто не було. Все робилося по-справедливості. Мені й сьогодні тепло на серці від того, що безплатне житло отримали усі бажаючі учасники ліквідації аварії на Чернобильській АЕС, воїни-інтернаціоналісти, черговики-учителі і лікарі, – пригадує Антон Несторович. 
     
     

Голова не цурався й фізичної роботи

     Він не приписує собі особливих заслуг, не перебільшує своєї ролі. Але по тембру голосу відчувається, настільки пан Антон уболівав за реалізацію соціальних проектів і як глибоко вникав у процеси їх виконання.
     
     – Зведенням житлових будинків програма розвитку міста не обмежувалася. Пам’ятаю, як  у планах з’явилося будівництво Будинку учителя у Галичі. На місцевості виявилося, що для цього треба знести помешкання літньої пані Глушкової, а їй – надати інше. З проханням переселитися побувало у неї кілька уповноважених посланців. А вона всім: « Ні!».  І все. Я, тим часом, підібрав для пані підходящий будиночок, розпорядився зробити у ньому ремонт. Але бідолашна стояла на своєму. Іду я тоді до неї сам. Ступаю на подвір’я, вітаюся, цілую руку господині і запрошую разом піти та подивитися на її майбутнє житло. Погоджується не одразу, але за розмовою пані Глушкова поступово тепліше реагує на мій візит. А, оглянувши нове помешкання, одразу каже: «Замовляйте на завтра вантажівку, буду переїздити». 
     
     Про що це свідчить? Про те, що всі ми люди і повинні одні одних чути, розуміти і поважати протилежну думку. У цьому ключ до порозуміння, а без нього не зробиш нічого, – зауважує пан Антон і жалкує, що у теперішньому часі так багато яблук розбрату і дуже мало добрих справ задля суспільного блага.
     
     – Тому нема у людей роботи, у бюджеті – відповідних коштів, у держави – необхідної міцності. І добрих порадників, як це змінити, невже теж нема? – ніяк не збагне екс-голова. Та знову повертається до позитивів минулого. Вони свідчать про те, що Антон Іваночко був щасливим головою. Тому має про що згадати. 
     
     Спогади, які не втрачають ваги
     
     У роки головування Антона Іваночка до Галича прийшла якісна вода з Лімниці. Потужний водопровід тягнули строго за картою-схемою і за графіком. А головне, з турботою про людей: підводили воду до кожної оселі. З того часу минуло багато років. Але, скажімо, у Галичі не було жодних «розкопок» через порив труби чи інші негаразди на водопроводі. Бо зробили його на совість. 
     
     Розпочали у той час і берегоукріплення Дністра – задля протидії затопленню міської території. Адже під час повеней вода вже доходила до вулиці Караїмської. Тепер цього немає.
     
     Знову же таки у 80-ті було побудовано у Галичі новий автомобільний міст, а старий збережено не тільки як історичну пам’ятку, але й як безпечну пішохідну артерію через Дністер.
     
     Для більш зручного та надійного транспортного сполучення було прокладено  об’їзну дорогу з Галича і майже до Крилоса. До слова, згідно з початковим наміром, її траєкторія мала бути іншою, дещо коротшою. Але в такому разі знову же таки потрібно було зносити людські помешкання. Та голова міськради й інші керівники були категорично проти. І їх думка взяла верх.
     
     А як не згадати, що у ті часи в Галичі відкрилося два дитячих садочки. Один збудували у центрі міста, а інший облаштували на Заріці, у будівлі колишнього дитячого будинку. Дошкільнят у Галичі було дуже багато, а їх батьки хотіли і мали можливість працювати. Тому функціонування садочків мало надзвичайно важливе соціальне значення. 
     
     Всенародне схвалення викликав початок будівництва нової районної лікарні. На жаль, реалізація проекту розтягнулася на багато-багато років. Але Антон Іваночко, який разом з тодішнім головним лікарем ЦРЛ Володимиром Чемеринським закладали першу цеглину лікарні, сьогодні дуже задоволений.  Задоволений тим, що тридцять літ тому вони та інші впливові люди наполягли на будівництві сучасного лікувального комплексу і район нарешті його має.
     
     … Та хіба перерахуєш усі добрі справи, які розпочиналися чи були впроваджені у життя при Антоні Іваночку і тодішній районній владі, яка його підтримувала? Не випадково галичани п’ять разів поспіль обирали Антона Несторовича головою міської ради (вибори тоді відбувалися кожних два роки), а держава нагородила його орденом «Знак Пошани». 
     
     Словом, усе йшло добре. Та багаторічний очільник Галича вже відчував утому від своєї посади, яку, до того же, ніколи не вважав іменною. Тож коли голосування 1990 року відбулося на користь іншого кандидата, Антон Несторович ані трохи не засмутився. Він щиро подякував людям за спільну роботу і пішов додому. 

     

Посада зобов`язувала Антона Іваночка виконувати і представницьку роль

     Та його досвід врахували у райвиконкомі і з часом призначили завідувачем організаційного відділу. Щоправда, несподівано для самого себе пан Іваночко ще довго переживав, що багато для міста не встиг зробити.
     
     – А для себе все встигли, Антоне Несторовичу? – запитуємо співбесідника сьогодні.
     
     – Не вдалося здійснити головну мрію – побудувати нову хату у рідній Ямниці. Точніше, не встиг переконати дружину Ганну Іллічну, що це треба зробити. Вона казала мені: «Навіщо? Коли ми вийдемо на пенсію, ми будемо жити з тобою у Львові» (жінка походила звідти). Та життя розпорядилося зовсім інакше. Тридцять літ тому невиліковна хвороба забрала у мене дружину, у дітей – матір. Ми поховали її у Галичі. І тут залишилися.
     
     Так, у трикімнатній квартирі, яку отримала Ганна Іллічна, коли працювала директором друкарні, Антон Несторович мешкає й сьогодні, уже зі сім’єю сина Олега. Щоправда, разом вони в осінньо-зимовий період. А з березня молодь перебирається на Галич-Гору. Там Олег Антонович – економіст НЗ «Давній Галич», із дружиною Надією та двома синами шкільного віку –  Максимом і Тарасом – обробляють город, доглядають сад і милуються навколишньою природою. Дід Антон радіє з того, що онуки привчені до корисної праці. Але з нетерпінням чекає осені, щоб хлопці з батьками повернулися під його дах. 
     
     – Коли мене запитують, про що зараз мрію, я маю однозначну відповідь: «Щоб міг бодай чимось допомогти дітям та онукам», – каже Антон Несторович. І з теплотою додає, що в Івано-Франківську живуть і працюють економістами його дочка Оксана та онучка Юлія, про яких він і на хвилю не забуває. А надихає пана Антона така дрібниця, як дзвінок від онуків і їх просте запитання: «Дідусю, ти як?».

     

Дідусеве щастя – онуки: з пухнастим улюбленцем 

     Що ж, можна сказати, що у нашого героя все гаразд. Бо не дуже підводить здоров’я – він навчився його шанувати. Не мучить совість — бо не кривдив людей, не закривав церкви і не знімав з них хрести… Він щиро працював для міста. І за це галичани його шанують. А що ще треба на вершині літ? На вершині, з якої об’єктивно оцінюєш минуле і намагаєшся розгледіти  привабливу далечінь для нащадків. Антон Іваночко, звичайно, має зауваження до сьогодення. Але нікого цим не займає, бо знає, що говорити легше, ніж робити. Попри те, всім бажає плідної праці. Бо вважає, що тільки вона може звеличити рідну землю і зробити людину щасливою.

Марія ПАЛЮГА






 Опубліковано в номері №32 (1978) в рубриці «Офіційно»

Коментарі:

місцевий читач:
07.10.2017 19:50:56

Я як справжній Галичанин теж приєднуюсь до щирих привітань та побажань Вам - пане Антоне Несторовичу, але не кривіть душею, що нічого нікому поганого не зробили. Нагадаю Вам, якщо забули, за Вашої каденції в міській раді, до Вас звертались мої батьки з проханням виділити місце під індивідуальне будівництво по вулиці Данила Галицького. На той час, якщо памятаєте, будинки на цій вулиці закінчувались будинком колишнього прокурора, так от Ви всі зусилля доклали щоб не дати там нам місця. Що тільки не видумували - і затопляє цю ділянку ( хоча чомусь прокурора не затопляло ), і в плані містобудування вже дальше місць там не виділяють, і місце там погане бо люди сміття зсипають. А нарешті, коли всі аргументи Вами були вичерпані, Ви нарешті запропонували моєму батькові, якщо він справді хоче там будуватись, то треба ( оказується !!! ) піти до прокурора, вклонитися йому в ноги тай запитати чи бажає він нашу сімю як сусідів у себе під боком мати і чи дозволить там по сусідству з ним побудуватись! Згадали, Антоне Несторовичу? Тоді мій батько сказав Вам у відповідь, що навіть якщо би йому як Галичанину Ви і взагалі більше ніде місця не дали, то на таке приниження він би ніколи не пішов! А тепер на тій вулиці вже від прокурора в низ, аж на територію колишньої старої дробілки побудували більше десятка хат, в тому числі і пан Володимир Бродович, і колишній директор цукрового заводу, і ряд бізнесменів, і пан Савчук та ще ряд поважних осіб нашого міста! Ну то скажіть, чому їх до тепер не затоплює, а нас би обовязково затоплювало? І чому за вашими порадами ми мали йти до прокурора принижуватись, вимолюючи його усної згоди на сусідство? А тепер Ви собі йдети і подаєте мені руку, вітаючись. Звичайно, що я з Вами вітаюсь і бажаю, не дивлячись ні на які Ваші поступки, Вам лише міцного здоровя та довгих років життя, але згадайте собі як то було та хоч подумки вибачіться перед моїм батьком, якого вже немає на світі!


Ім’я:
Коментар:

Скільки буде 3 + 3 =

* Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях.
Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти.
Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.







Галицький чат
n
10:56:20 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:24 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:34 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
n
10:56:42 20-05-2014

Просимо дотримуватися етики і толерантності у своїх коментарях. Пам’ятайте, що ваші висловлювання можуть прочитати діти. Коментарі, які міститимуть нецензурну лексику або образливі слова, що стосуються тієї чи іншої особи, будуть видалятися.
сестра
17:05:10 20-05-2014

Звертаюся до всіх небайдужих = у Галицькій ЦРЛ народила дитину 16річна сирота з дитячого будинку! Потребує дитячих речей,харчування,памперсів!!! Допоможемо всі,хто чим може!!!
Гнатенко Іван
18:11:47 23-05-2014

До сестра напишіть, будь ласка, якісь координати, куди чи кому надавати гроші чи допомогу в іншій формі.
сестра
09:14:34 01-06-2014

До Гнатенко Дівчина знаходиться у Галицькій ЦРЛ,дитячому відділі,бо не має куди йти з дитиною!
сестра
09:17:11 01-06-2014

До Редактора!!!!! Народ інтересується на кого Ви працюєте????Чому доступ в чат зробили по реєстрації???Щоб народ не міг ВІЛЬНО! зайти і написати чи прочитати правду????
сестра
09:18:25 01-06-2014

Редактору! А може тому,що Ви як були при регіонах,так і сидите?????
Теслюк Володимир
21:14:50 01-06-2014

Шановна сестро, ніхто нікому ніколи не забороняв писати в чаті ПРАВДУ!!! І ніхто не обмежував вхід до чату... Ви самі вільно увійшли і пишете те, що маєте на думці... Реєстрацію запроваджено як і на інших сайтах для того, щоб можна було виявити непорядних дописувачів, які дозволяли собі писати тут образливі і нецензурні висловлювання. Щодо "регіонів", то я там ніколи не був, і працюю виключно для людей. Дякую.
Теслюк Володимир
21:17:14 01-06-2014

Доречі, Ви, сестро, теж могли б назвати своє справжнє ім'я... )))))) Чи Ви боїтеся?
сестра
13:38:55 02-06-2014

Та мені нема чого боятися..... Продажної влади???Це Ви при всіх владах співаєте їм честь і хвалу!!!!!
Теслюк Володимир
14:52:59 02-06-2014

Якщо Вам нема чого боятися, то підписуйтеся своїм іменем, яке Вам дали батьки...
Гнатенко Іван
18:21:03 02-07-2014

до сестра. невже так важко пройти хвилинну рпеєстрацію?? чи вже настільки низький рівень інтелекту, що важко написати e-mail і придумати простенький пароль???? яким же чином вам заважає вільно написати реєстрація??? ніхто ж не коректує ваші повідомлення!!!! Реєструйтеся і пишіть!!!!!
Гнатенко Іван
18:22:00 02-07-2014

до сестра. хоча можливо тут доречніше було б сказати відомою всім фразою: "якщо людина мертва, то це надовго, якщо дурна. то назавжди"!!!!!
Шмельова Марія Вадим
18:22:34 16-09-2014

Підкажіть будь ласка може кто здає квартиру в Галичі
петро
12:00:12 11-12-2014

КАЗКОВИЙ ГАЛЯЦ-ГРАД… Стольне місто на ріці Mов у чорта у руці. Пишно град ся розвиває І містян всіх розважає. Як прогнали ми орду Взяв наш Владко булаву. Мов до танцю він пішов І в палаци увійшов. Челядь громко промовляла І до танцю запрошала. Довгий крилами махав З писка слюні витирав. Всі бояри кричать: «Гуд!» Це наш славний Робін Гуд. Сотник Стримба не лапух Швидко Владка взяв в обух. Челядь тішиться гуде Все по нашому буде! Довгий крила вже сховав Слюні знову витирав. От князівство заживе Мов садочок розцвіте Новий князь добро несе Може буде добре вже. А князь Владко молодець Швидко дьоргав за уздець І не думав не гадав Владко воєвод придбав. Першим був князьок Назяр Той що їздив на позяр. Що палац си збудував Коли вогник поливав. І рука була тверда Била навіть мужика Матушку в дворі лупила Бо не рівно та ходила. Без Надії і Любві Кажуть не жили князі Владко теж не відставав І собі це все придбав. Надя глечики полоче І про всіх князьку стукоче А Любов немов в огні Це мабуть зловісні дні. Челядь тішиться, гуде До князька на чарку йде У палаци, як у двір Файний Владко брегадір. Війт місцевий теж мастак Ходить наче він батрак До Князька пороги б’є Грошики з казни кує. Час летить, шумить, гуде А князівство не цвіте Зароста все буряном Мов городець кабачком. Челядь тішиться, гуде Ще не час, усе буде. Довгий слюні повтирав І тепер вже промовчав. У князівстві знахар був Мірко звали, хто забув. Знав про все він і про всіх Хто здоровий, а хто псіх. Та в бояр на Мірка зуб Князь кричить: «Тобі каюк!» Стримба зібрання веде Знахар в суд і ось вам - фе. Що буде? Ніхто не знає Знахар ціхо ся сховав, Сотник й князь грушки щибає, Довгий знов ся заплював. Далі буде!Напишу!!! Я про всяку єрунду І про Галяцку княжну І про Стримбу орлика Про князівство й ослика.
Літописець галицький
10:08:56 22-12-2014

частина II Время знов прийшов писати Про князівство розказати. Про Старосту напишу І про всяку в світі бзду. Час пливе. Зима гряде! А життя гниле, гниле. Челядь тішиться, гуде, Ще не час, усе буде. Владко всівся у гнізді Мов кобила у вівсі. Стримба князя осідлав І на всіх він накладав. Та не тут прийшла біда З неба хмара насува. Славний град Станіславків Шле старостиних гонців. Челядь в раз заметушилась Щоб біда ця не случилась. В мить зібрали всю братву Не віддати булаву. Стримба зібрання зібрав Довгий крилами махав. І Лахоцький виступав: Похвалив і облизав, Владка так він шанував. Той Лахоцький - хитрий жук Лізе всюди як павук. Цей князьок бальона грав І народ свій обкрадав, Фіру не одну придбав Не одного обскакав. Слово мовив і князьок, Той, що міряв потічок, Вчив він трохи діточок Напивався як бичок. Крилось град його земля Це Федоря – ось імя. Обізвалась мамка Ріна Кажуть файна господиня: Ти староста не правий Вовка наш один такий. Спинку гарно він тримає Нашу челядь обіймає. Важність в нього своя є: Не чіпай ВОНО своє. Відстояли Владка всі Хоч князівство у біді. Всі городи в буряні, Але нам нужни свої Чемні, милії князі. Князь словами промовля Наче Гоголя слова. Віршем криє, покриває Челядь свою звеселяє. Владка тільки не сприйма Його рідная братва Та що пальці три тримає Й оселедці одягає. Брате наш, ти нас продав! Тільки трон ти обійняв, В душу ти нам так наклав Ти забув, хто тебе пхав?! Та ми браття всі такі Тільки нам зайти в князі Забуваєм хто ми. Ні?! Ось напевне нам каюк І загнемся наче крюк. При такому ґаздівстві Всі будемо у …..багні! Будем знов новин чекати І історію писати. А на цьому мабуть все!!! Далі буде! ХАЙ ЖИВЕ!!!
Літописець галицький
10:56:06 25-12-2014

Час глаголить знов прийшов Як процес в князівстві йшов. У палацах як було Про керовніцтво й бухло. Було так мов на балі Як у діда уві сні Матушки бухали За здоровя випивали. Князь хотів навксти лад Вскочив з трону і в палац. Там гучненько вже було, Мов базар усе гуло. Князь зайшов в четвертий ряд, Грюкав стукав все підряд. «Ви попались не шуміть. Це я князь в мить відчиніть. Стукай, грюкай і кричи Не дамо тобі ввійти. Тишком матушки кривлялись Та із князя насміхались. Ось керовніцтво князька Не вартує і нуля. Доведе він нас у мить Скоро не буде що пить. А Староста мудрий був Про невдаху не забув Про «здобутки» і опрос Каже Влодку досвідос. Челядь бистро ся зібрала До старости завітала «Хочем Влодка і усе! Це наш князь нехай буде». А Староста їм в отвіт: «Ви читали браття звіт?! При такому ґаздівстві Ви всі браття у …багні. «НИЖЧЕ ПЛІНТУС! Я кажу. Вірте браття не брешу. Краще в трон любий баран Ніж ваш князь і отаман. То ж чекайти ви письма Із містечка за Дніпра Дам вам мудрого орла Щоб ви вилізли з багна. Влодкові большой привіт Хай читає краще звіт. Розум хай пускає в хід І не лиже всім мов кіт. З цього байка виплива, Прочитавши сі слова. Не той князь що у сідлі Той, що розум в голові. Тож чекаймо вісточки для моєї кісточки От на цьому слові Бувайте здорові.
Пані Галичанка
20:27:13 25-12-2014

Автору цього "шедевру" не завадиило б трохи граматику повчити. А то це схоже на "творєніє" не дуже грамотного учня 5-го класу )))


E-mail:
Пароль:

Прізвище та ім’я:
E-mail:
Пароль:
Ще раз пароль:

УВАГА!
Після реєстрація на вашу електронну адресу прийде лист, в якому буде підтвердження реєстраниці.







Статистика


Locations of visitors to this page

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET



Наша кнопка:



Газета Галицьке слово м.Галич










 
Газета «Галицьке слово» © 2010 рiк. Всі права на авторські матеріали належать газеті «Галицьке слово».
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на газету «Галицьке слово», а при передруку
в інтернеті - з активним гіперпосиланням на galslovo.if.ua. Адреса для листування з редакцією: galslovo@ukr.net