Четар Лев Брінг із Галича

Участь галичан (тут маємо на увазі жителів міста Галича) у визвольних змаганнях, як під час революції 1918-1920 рр., так і повстанського руху 40-50-тих ХХ століття, наче закрита за сімома замками. Тут або простежується певна закономірність, або криється якесь небажання знати своїх героїв. Впродовж тривалого часу я досліджую забуті постаті з історії цього містечка і навіть видав книгу «Відомі уродженці Галича»(Івано-Франківськ, 2020), щоб ту епоху безпам’ятства розворушити. Але віз і нині там, як писав відомий байкар. Тож доводиться знову самотужки відшукувати і збирати по крупинках відомості про відомих свого часу, але несправедливо забутих пізніше галичан.

Сьогоднішня наша розповідь про Лева Брінга – четаря УГА. Він народився у давньому місті над Дністром і походив із єврейської сім’ї, де його звали Леоном. Навчався у Рогатинській гімназії, де разом із іншими гімназистами поповнив ряди Українських січових стрільців. 4 січня 1919 року він поповнив разом із чотирма старшинами та 100 стрільцями курінь, який очолював Володимир Мацуський. Лев Брінг перебрав командування чотою (тоді писалося четою, звідси й четар) у 9-тій сотні І куреня 24 полку піхоти ім. гетьмана Петра Дорошенка. Бої курінь вів в основному на Львівщині. Того ж року зустрічаємо його прізвище серед кандидатів старшинської однорічної школи артилерії у Станиславові.

У квітні 1919 року Л. Брінг лікувався у військовому госпіталі, зазнавши перед цим поранення. Тоді ж попав у лікарню і сотенний 8-ї сотні Степан Слюсарчук, який на самий Великдень, маючи 39  градусів гарячки усе ж командував сотнею. До своїх частин вони повернулися 1 травня у Кротошині Пустомитівського району на Львівщині, де курінь перебував на відпочинку.

У травні 1919 року, коли війська ЗУНР підійшли до Галича ми знайшли наступну згадку про Лева Брінга. Обстановка тоді була вкрай напружена. «З боку Станиславова, чи радше румунів, що на куті між Дністром та залізничним шляхом Снятин - Коломия - Делятин - посувалися територією ЗУНР поважна загроза оточення Третього корпусу УГА, а в його складі й групи сотника Гоф­мана. В цій наростаючій загрозі 26-го травня 1919 р. було наказано куреням групи відступати на Галич. З/24 курінь відійшов з Копанки через Підгірки до Вістови і тут силою своїх двох сотень зайняв два мости на Лім­ниці: залізничний і дерев'яний на шляху Калуш - Станиславів. Залогу лівого крила, що його творила 8 сотня, скріпив 2 скорострілами пор. В. Феданків. Во­рог, одначе, не показувався. Але в часі, коли на ліво­му крилі куреня був спокій, на відтинках інших куре­нів групи виникла паніка. В околиці Калуша показався невеликий відділ польської кавалерії. Пішла поголос­ка, що атакує ворожа кіннота. Вояки знервовані вісткою про наступ румунів, залишали становища і по­чали втікати. Хвиля втікачів захопила праве крило куреня - 9 сотню, яка відступила, не повідомивши про це 8 сотню - на лівому крилі.

Не прочуваючи лиха, ліве крило куреня знайш­лося в прикрій ситуації. В передпіллі, як і раніше, во­рога не було видно, а на обох крилах сотні витворилася порожнеча: зовсім несподівано перервався зв'язок сотні з частинами наліво і направо. В непевності сотня пролежала на зайнятих становищах до передве­чора. Тоді було стягнуто стрільців зі становищ і у вечірньому сумерку, під проводом пор. С. Слюсарчука і пор. В. Феданкова, забезпеченим маршем сотня відій­шла в напрямі на Галич. На короткий відпочинок кінця травневої ночі задержалася в Комарові, а 27-ro травня перед полуднем, коли сапери З-го корпусу закла­дали міни під міст на Дністрі, - перейшла на лівий беріг Дністра, з'єднавшись перед тим в околиці заліз­ничної станції в Галичі, з 9-ою сотнею».

Направду курінь потребував бодай короткого відпочинку і загально вичувалося, що на цьому березі Дністра змо­жемо відпочити. Стрільці за день-два приведуть до пристойного вигляду свої мундирі і зброю, придбають чисту білизну, підкріпляться фізично, а курінь дістане доповнення людьми, бо й втрати його на шляху боїв Дрогобич - Галич були великі, як ніколи досі – 74% бойового стану! Вибули майже всі старшини, що по великодніх боях прийшли до куреня як доповнення з резерви коломийського 24 п. п. ім. гетьмана Петра Дорошенка. Не дочислювано четарів: Бородайкевича, Петра Арсенича, Зенона Кириловича і Лева Брінrа. В яких обставинах пропали четарі Бородайкевич і Арсенич - ніхто не знав, але про четарів Л. Брінrа і З. Кириловича говорили, що вони потайки найняли човна і після того, як міст на Дністрі вже був висадже­ний, переплили Дністер на терен, де вже були поляки.

Тут, можливо, і вартувало б назвати Лева Брінга дезертиром. Але причина його відлучення полягала, очевидно, в іншому. Як ми знаємо, Л. Брінг був уродженцем Галича. Тут у цьому місті мешкала його родина і він, перебуваючи так близько до не, захотів провідати своїх. Іншого способу як переправитися на лодці уночі він не знайшов. Деякий час він побув удома, а 26 червня 1919 року, коли курінь переходив через Рогатинщину, він приєднався до  нього в розпорядження Другої Коломийської бригади. Пізніше він служив старшиною 2 куреня 13 полку 7-мої Львівської бригади. Помер Лев Брінг на тиф у січні 1920 року у с. Капустянах коло Ободівки на Поділлі.

Іван ДРАБЧУК