Як галичани пасовище боронили

Діялося се 125 років тому. У Станиславові у 1896 році відбувся судовий процес проти галичан, які виявом непокори відстоювали свої права проти тодішньої влади. Розгляд справи тягнувся два роки. Тоді містяни показали згуртованість і не відступали від свого. Статтю про цю подію я знайшов у часописі «Діло». Трохи її підредагувавши (але мову того часу залишили без змін), пропонуємо сучасникам, нехай вчаться у своїх предків.
«Великій процес проти 80 міщан з Галича відбув ся тепер в Станиславові. На лаві обжалованих о насильство публичне і о співучасть в збіговищи [§§. 81, 281, 283 з. к.] засіли: хлопці і сиві старці, молоді жінки і знемощілі баби, Русини і Поляки. До трибуналу входили: радник Туртельтавб яко предсідатель, радник Комарницкій і Плютиньскій та секретар ради Луцкій. Обжалованє вносив заступник прокуратора Ебенберґер. Акт обжалованя так представляв справу:
В 1894 р. розв’язало правительство раду громадску в Галичи і установило комісарем Ів. Шіндлєра. Той аби покрити недобір в буджеті, а не накладати громадских додатків, рішив виарендувати часть из 506 морґів громадского грунту, котрих доси уживали громадяне безплатно на толоку. Проти тої ухвали вив’язала ся в громаді сильна опозиція під проводом орґаніста Ів. Малиновского [котрий своїми донесенями до краєвого виділу мав спровадити розвязанє ради]. Малиновскій орґанізував дуже пильно тую опозицію, бо був загніваний, що єго не вибрано до прибічної ради комісаря.
Тая рада ухвалила виарендувати 119 морґів і відгородити їх колами від решти. Тогді в громаді зачали ся наради, як би тую ухвалу знести; вкінци вислали трех міщан: Малиновского, Юськевича і Засідволка до адвоката в Станиславові. Делєґати пішли до адвоката д-ра Льорша, а той мав їм порадити, щоби під ніяким услівом не допустили управи міста до віддання громадських грунтів в посіданє, але остерігав їх перед всякого рода насильствами. Відтогді опозиція міщан проявляла ся засипуванєм ровів, привалюванєм зораних скиб; тим перепинено виконанє ухвали управи міської.
Позаяк задля пізної пори року годі було пасовисько виарендувати, наказав комісар заорати єго і відграничити. Діяло ся то 12-ого червня 1894 р. На поле вийшли два орачі в асистенції двох міських поліцаїв. Міщане довідавшись о тім, вислали депутацію до комісаря з жаданєм, щоби відкликав наказ. Комісар відмовив. Тогді за хвилю збігло ся на пасовиско до 200 людей з лопатами, позасипали рови, поперевертали скиби, а орачів і поліцаїв нагнали. Они всі признають ся до співучасти в тім збіговиску, однак кажуть, що зробили се з власної волі, а не підмовлені кимось другим. Міщане внесли рекурс вперед до повітової ради, потім до краєвого виділу, однак в обох инстанціях програли, отже ухвала управи міської стала правосильною. Комісар розпорядив призначені на аренду грунти відгородити від решти і тогді ніхто вже не супротивлявся.
В грудни 1894 р. виарендовано тих 119 морґів через ліцитацію. Коли ж дня 26-ого цвітня 1895 р. явив ся один з посесорів, Шпірман, в асистенції двох поліцаїв, відобрати грунти в посіданє, загуділи галицкі дзвони, а зі всіх сторін почала припливати товпа народу. І знов закидали рови, повідвертали скиби. Тогді комісар удав ся до староства в Станиславові о присланє жандармів. Дня 10 мая 1895 р. приїхало дев’ять жандармів і они разом з комісарем, посесором Шпірманом і з робітниками пішли на пасовисько, щоби перевести відданє єго в посіданє посесорам. Але лише стали на грунті, знов озвали ся звони, а на їх голос наче з під землі виросла величезна товпа мужчин, жінок і дітей.
Вахмайстер жандармерії розставив жандармів довкола виарендованого грунту, а сам взивав товпу, щоби розійшла ся. «То наше пасовисько! Ми не дамо!» відповіла товпа і перла лавою на жандармів. Тимчасом помежи розставлених жандармів зачала продирати ся діти, потім баби і мужчини і в миг ока зароїло ся ціле пасовисько народом. Тут кождий падав на вхрест і ціле пасовиско покрили галичане своїми тілами, а всякі візваня, щоби уступили ся з пасовиска, не здали ся на ніщо. Жандарми побачили, що не дадуть собі ради, а знов відданє грунту в посіданє не могло відбути ся. Отсе сказано в акті обжалованя. Але треба ще додати, що міщане внесли рекурс до адміністраційного трибуналу і виграли справу.
Всі обжаловані признають, що боронили свого пасовиська. Вину збіговиска приписує акт обжалованя в першій лінії родині Заклинских, бо она била на алярм у звони. До розправи покликано 16 свідків. В середу вечером трибунал оголосив вирок. З 80 обжалованих засуджено сімдесятьох на арешт від 3 до 5 тижнів. Обжаловані застерегли собі три дні на евентуальне внесенє рекурсу.

«Діло» за 2 жовтня 1896 р. Іван ДРАБЧУК