Галицьке коріння є набагато давнішим

Галицьке коріння  є набагато давнішим

Цікаву статтю, надруковану під цю дату на порталі «Збруч», запропонував історик Ігор Чорновол. Вона так і називається «Як виникла Галичина».

Він, зокрема, пише, що автор монографії  «The Idea of Galicia. History and Fantasy in Habsburg Political Culture» (2010) Ларрі Вулф стверджує, що до 1772 р. Галичини не існувало. Її винахідником він вважає австрійського канцлера графа Венцеля Кавніца, який зумів переконати імператрицю Марію Терезію в необхідності співучасті в першому поділі Польщі (1772) задля забезпечення балансу влади на європейській політичній шахівниці.

В.Кавніц остаточно її переконав, навівши аргумент перебування Галицького князівства під зверхністю угорських монархів у XII ст. (королі Угорщини носили  титул «королів Ґаліції й Льодомерії» в ХІІІ ст.). Тож пізніше польське завоювання Галицького князівства автоматично ставало нелегітимним. «В 1792 р. певний анонімний поет [вперше] підписався як «Галичанин», і з кінця XVIII до ХХ ст. були такі, які ідентифікували себе як галичани; хоча вони водночас приймали й інші ідентичності. Галицька ідентичність була фундаментально провінційною, а її еволюція демонструє важливість провінційного як ідеологічного потенціалу, який співдіяв з національною  й імперською силами».

Цікаво, що нову провінцію спочатку планували назвати «Великим Львівським князівством». Однак уже в жовтні 1773 р. під час приєднання Львова до Австрії по місту розклеїли плакати про ревіндикацію (повернення) «Королівства Галичини й Лодомерії» (Володимирії, себто Волині, Königreich Galizien und Lodomerien).

Хто, однак, вигадав цей термін, досі встановити не вдалося.

Далі автор пише, що «якщо В.Кавніц створив Галичину, то його наступник князь Клемент Меттерніх – галичан, стверджує Вулф.

Тут хочеться з автором не погодитися, бо назва «галичани» є досить давним етнонімом, який зустрічається навіть у недатованій частині Літопису Руського. Я вже не кажу про те, що подальші сторінки цього давнього історичного джерела буквально рясніють назвою «галичани» і стосується вона не жителів міста, а землі, тобто Галичини. Звісно ця назва виникла від міста Галич. Але нагадаємо, що у середньовіччі  Галичем і Галиччю називали не тільки місто, але й землю, як Рим (Рима і Риму), і тільки відмінюючи її можна було зрозуміти, про що йдеться. Звідси напрошується висновок, якщо були галичани, то мала  колись появитися  й Галичина.

І. Чорновол пише, що «першими назву «Galizien» адаптували до своєї мови поляки – «Galicja». Як свідчить бібліографія Івана Омеляновича Левицького, русини-українці калькували польське «Galicja» аж до «весни народів» (1848), поки у львівській «Зорі галицькій» не з’явилося «Галичина», відтак витіснивши поняття «Ґаліція» з української мови назавжди. Цікаво також зауважити, що в російській літературній мові утвердився термін «Галиция» – як і в польській.

Від себе додам, що коронний край «Королівства Галичини й Лодомерії» (Володимирії, себто Волині) виник не на пустому місці. Традиції державотворення у Галичині беруть початок від Великої (Білої) Хорватії, яку свого часу завоював Володимир Великий наприкінці Х століття. Галичина відродилася як Галицьке князівство на уламках Білої Хорватії. В історії України-Руси галицькі землі мали осібне становище і здебільшого тяжіли до історії західних країн (Польщі, Угорщини, Візантії, Німеччини і Риму). Недаремно папа Римський коронував Данила Галицького, ввівши таким чином наші землі в орбіту європейських країн-королівств. Тому можемо цілком справедливо називати його країну Галицько-Волинським королівством.

Поляки не сприйняли цієї назви, тому в подальших часах назвали цю землю Руським королівством, а щоб не плутати з Руссю Київською, а заодно й не згадувати про білих хорватів, додали до цієї назви инший колір. Так Галицька Русь стала Червоною. У період між двома світовими війнами вони також забороняли вживати цю назву замінивши її на Малопольщу Всходню. Але Галичина вистояла і живе дотепер і, сподіваємося, що колись знову воскресне (як у 1773 році) як адміністративна, автономна або державна одиниця. А що їй приготувало майбутнє - покаже час.

Нагадаємо, що спроба відродити Галицьку державу мала місце у 1918-1923 роках. Тоді, в листопаді 1918 року,  Кость Левицький, правник і майбутній міністр зовнішніх справ ЗУНР, підготував проєкт «Основ державного устрою Галицької Республіки». Галицька Республіка — це був проєкт незалежної держави на теренах Східної Галичини, який підтримували очільники Української Національної Ради, зокрема Євген Петрушевич та Кость Левицький. Галицька Республіка претендувала на східні землі колишньої австрійської провінції Галичини, де переважали українці (русини).

У новітні часи галичани заявили про себе як державотворці у 1991 році, коли створили «Галицьку Асамблею». Ця подія тоді стала приводом (причому ця теза час до часу з'являлася протягом наступного 20-ліття) для звинувачення цих трьох областей у проявах сепаратизму. Хоча серед її документів були прийняті також ухвали «Про єдність українських земель» і «Про проведення 17 березня 1991 обласних референдумів про незалежність України».

Підписуйтесь на наш Telegramта YouTube і підтримуйте нас!

Іван ДРАБЧУК