Господарі землі своєї

Господарі землі своєї

     Михайло Михайлович ДадівУпродовж століть український селянин мріяв і боровся за одне - за власну землю, на якій міг би разом із сім’єю працювати від зорі до зорі, щоб тільки жити в достатку, щоб був хліб і до хліба в кожній родині. Ставлення до землі передавалося від батька до сина, від діда до внука, із покоління в покоління. Саме це забезпечувало безперервність великого роду хліборобського.
     Уже на початку незалежної Української держави почали відроджуватися справжні господарі. Серед них фермерська династія Дадівих у селі Насташине. Сьогодні вони наймолодші в районі. Я маю на увазі, за віком керівників господарства. Та це не заважає молодим аграріям бути в числі лідерів у районі.
     Господарство залишилося у спадок Галині та Михайлові сім років тому, по смерті батька. І як не дивно, вони не подалися до міста шукати легкого життя, а всією душею прикипіли до землі.
     – Взяти землю в обробіток – не проблема, – розповідає Михайло Михайлович Дадів, – а далі – сідай на трактор, і… сій, обробляй, збирай урожай та підраховуй прибутки. Легко сказати – прибутки. Той мізер, який тобі залишається, дається потом, а інколи – сльозами сестри і мами. Погляньмо на сьогоднішній рік. Що ми зібрали? Стільки ж, як і переважна більшість господарств – по 20 центнерів з гектара. Хіба такого врожаю чекали?.. Погода завадила. Дощі пошкодили врожай. Виробники зазнали відчутних втрат.
     Господарство втримати важко. Врожай зібрати – це лише половина справи. Найбільший головний біль фермера – збут. Кожного року перед нами постає одна й та ж проблема – куди подіти вирощене? Чому в нашій державі урожай не можна реалізувати за гідну оплату? І звідки за таких умов брати ресурси для наступних польових робіт?
     Заважає працювати і нестабільність. У нас планувати нічого не можна, залишається лише мріяти! Я, як господарник, мрію про стабільність, порядність, чесні партнерські відносини та відсутність бюрократичної тяганини. Та чи здійсняться колись мої мрії?..
     Песимізм Михайла Михайловича був зрозумілим, адже проблем у господаря справді чимало.
     – Хто нам може гарантувати реалізацію виробленої продукції, аби ми з нею не “тягалися” по ринках. Достоявши до вечора на базарі, я змушений віддавати її за найнижчу ціну.
     В господарстві в основному працюємо родиною. Маємо в обробітку 40 гектарів фермерських та 10 – орендованих. Відмовилися від вирощування великої рогатої худоби. Процес надто складний і довготривалий. Зараз вирощуємо свиней. У цьому році 40% продукції складали озимі культури, 10% – овочі.
     Фермери Дадіви. Вони просто працюють, причому роблять це не заради слави, чи якоїсь «показухи», а заради себе, своїх дітей, своєї країни. Вони відчули землю, на якій стоять... І, звичайно, їм хочеться бачити сільське господарство з розумним державним управлінням. Щоб не було шарахання з боку в бік. Та, на жаль, ще й досі не розроблений механізм державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Фермеру не потрібні обіцянки. Їм потрібна належна економічна підтримка держави. І тоді виробництво сільськогосподарської продукції в Україні стане ефективним бізнесом, а сама держава перетвориться на потужного конкурентного аграрного гравця і на внутрішньому і на зовнішньому ринках.

Ярослав Поташник