Ксенофонт і Модест Сосенки та инші представники цього роду

Ксенофонт і Модест Сосенки та инші представники цього роду
Модест і Ксенофонт Сосенки

Рід Сосенків не має широкого розгалуження у Галичині, можливо, тому, що походив з Наддніпрянщини.

Ксенофонт Сосенко у своїй біографії писав: «Предки батька походили з Дашниці, села на західній Галицькій Україні. Громадяни того села мали бути козацькими переселенцями з Великої України і були солтисами, вільними від панщини людьми». Першим у документах згадується Петро Сосенко (1685-1755), який був одружений із Марією Сембратович. Петро мав сина Івана (1721-1782), внука Петра (1746-1892), правнука Григорія (1780-1835) Ксенофонта.

Отець Ксенофонт Сосенко народився 7 лютого 1861 р. в с. Межигірцях біля Галича, де його батько, о. Петро Сосенко (1833-1905), був парохом. Мати Ксенофонта - Йосифа походила із роду Соневицьких і померла у с. Плаучі Великій у 1895 року. Її мати – Текля (дружина Івана Соневицького) була рідною сестрою Митрополита Спиридона Литвинтовича. Цікаво, що у 1895 році у Плаучі Великів померла і Юстина Сосенко (уроджена Комарницька) дружина  о. Антона і мати отця Петра Сосенка, який служив у цьому селі. У той час на парафії у Плаучі Великі  працював сотрудником о.Михайло Сосенко (1865-1920), брат Ксенофонта, який був одружений із Марією Викулинськю, що померла у цьому ж  селі у 1892 році на 18 році життя.

До народної школи Ксенофонт ходив у Галичі, а гімназію скінчив у Станиславові. Опісля прийнятий до Академії мистецтв, студіював під проводом професора Шиналєвського, а одночасно записався на філософію. Науку рисунку й малярства мусів перервати наслідком недуги очей, але все обіцював собі вернутися ще до мистецьких студій, по можності навіть у Відні. Під впливом народовських гасел і родинних традицій виїхав до Львова й там записався зразу на медичний, а відтак на теологічний факультети. На філософічному відділі студіював крім мовознавства ще й історію української, німецької та польської літератури. Попри це опанував німецьку, французьку і російську мови та дещо арабську, турецьку й жидівську. Після скінчення теології був висвячений на священика й душпастирював спершу в Солонці біля Львова, потім у Дулібах під Ходоровом, а врешті до кінця життя в Конюхах під Бережанами.

У це село він прибув по смерті о. Юліана Онишкевича, довгорічного декана Бережанського деканату. о. Ксенофонт прослужив громаді понад сорок літ. Енергійний, інтелігентний і впливовий, він був автором кількох наукових праць, зокрема «Праджерело українського релігійного світогляду», «Про містику гаїлок», «Культурно-історична постать свята Різдва і Щедрого вечера». У своїх дослідженнях пов'язував українські релігійні обряди, звичаї, символи, назви й узори з староіранськими.

Як священик відзначався проповідницьким хистом, умів промовляти до душі вірних, лучив заєдно релігійні й національні справи, говорив переконливо й з великим запалом. О. Coсенко дорожив греко-католицьким обрядом, старався про звеличання церковних празників, а відправі надавав якнайбільше поваги.

 

Одночасно працював дуже живо на громадянському полі: закладав читальні «Просвіти», кооперативи, каси ощадности, молочарні. Коли о. Сосенко прийшов до Конюх, застав село цілком занедбане під національним оглядом, серед парохіян ширився роздор, панувало москвофільство. Завдяки витривалості праці нового пароха, Конюхи  чарез деякий час стали одним із свідоміших сіл у Бережанщині. Про матеріяльні користи не дбав ніколи, сам жив нераз у недостатках та в незлагоді з владою, між іншим в 1920 р. був арештований і стояв навіть під загрозою розстрілу.

 

Давнє замилування до мистецтва потягало його все й коли він сам не міг уже малювати, радо перебував у товаристві мистців. Ще в 1909 році запросив до себе Юліяна Буцманюка, нашого відомого маляра й віддав йому до розпису церкву в Конюхах.

 

Крім науки й мистецтва о. Сосенко займався рівнож лікуванням, а саме гомеопатією і також у тій ділянці здобував гарні успіхи. Нагадаємо, що за фахом він був лікарем, медицину студіював у Відні. Висвятився на священника, мабуть, швидше за родинною традицією, бо походив із священицької династії. Був членом Наукового Т-ва ім. Т. Шевченка у Львові.

 

Прихід большевицьких військ до Галичини у вересні 1939 р. прибив уже 78-літнього старця. Та він не піддавався депресії й серед гніту працював далі для Бога й людей. Але вже не судилося йому пережити визволення з-під червоного ярма, у весняний день 9 квітня 1941 р. він помер. Похований на цвинтарі с. Конюхи.

Ксенофонт Сосенко був одружений із Елеонорою Струтинською, дочкою ямницького пароха Антона Струтинського (1832-1907) та його дружини Емілії з Яворських. У подружжя народилося п’ятеро дітей:  дочки Наталія, Дарія, Софія (по чоловікові Придаткевич), Марія (по чоловікові Бучацька), Емілія (по чоловікові Сенюта) і син Петро (1900-1937), названого на честь діда. Про нього є коротка біографічна довідка. Був правником, родом з Галичини, але переїхав на Велику Україну. Там працював у Комісії звичаєвого права та історії українського права при ВУАН; 1933 засланий.

Написав праці: «Основні питання сучасного соціалістичного радянського устрою» (1924), «Правно-історичний розвиток людських імен та назв і значіння метрикальних книг для історії права» («Праці Комісії для виучування історії західно-руського та українського права», випуск VI, 1929) та «Каптурові суди на Україні» (там же, випуск VII, 1930, у світ не вийшов).

Мав синів – Петра, Павла та Антона. У першого теж був син Петро Петрович Сосенко.

У згаданого вище Антона Сосенко (діда Ксенофонта) був брат Даниїл, який був одружений із Юліаною Левицькою. З нею мав дочку Теодору та сина Данила. Дочка вийшла заміж за Миколу Величковську, а Данило (1840-1877) одружився із Анною Кисілевсько. Від цього шлюбу появися на світ Модест Сосенко. Виходить, що Ксенофонт і Модест були троюрідними братами.

Модест Сосенко – відомий галицький художник, творець власного синтетичного стилю, що ознаменував початок нової епохи розвитку вітчизняного сакрального мистецтва на початку ХХ століття. Він з’явився на світ 28 квітня 1875-го, в селі Пороги (нині Богородчанський район Івано-Франківської області) у родині священника Данила Сосенка й Анни Кисилевської. Батьки померли на третьому році життя дитини, і хлопчик залишився на вихованні у родичів. Освіту здобував у гімназіях Бучача й Станіславова (Івано-Франківська), після – чотири роки навчався у Краківській академії мистецтв.

Починав Модест Сосенко з розписів іконостасів, зокрема для Катедрального собору Станіславова. Саме в цей період відбулася подія, що вплинула на все його подальше життя. Роботи молодого художника помітив настоятель Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Відзначивши неабиякий талант, владика Андрей вирішив профінансувати подальше навчання Сосенка. Завдяки цьому Модест зміг поїхати до Мюнхена в Королівську академію мистецтв, а відтак і до Парижа – загальновизнаної столиці європейського живопису – у Національну школу мистецтв.

Митрополит Андрей Шептицький прагнув спрямувати художній талант Модеста Сосенка в річище оновлення традиційного церковного мистецтва. Тому Сосенко сформувався, насамперед, як іконописець і монументаліст. Після повернення до Львова він деякий час займався реставрацією старовинних ікон зі збірки Національного музею, але швидко зрозумів, що має більше хисту до написання власних творів.

Особливістю творчої манери Модеста Сосенка було те, що він не наслідував традиційне галицьке мистецтво XIX – початку XX століть, а створив свій неповторний стиль, який поєднував давні традиції Візантії, Давньої Русі та найсучаснішого на той момент західноєвропейського мистецтва. Доля відміряла художникові коротке життя. Але за неповні два десятиліття активної творчої діяльності він встиг розписати 12 церков у Східній Галичині (зокрема у  1900 р. — церква в с. Яблониця  (Ворохта, Івано-Франківщина),1906 р. — в Пужниках (Товмач, Івано-Франківщина), 1907 р. —в Підберізцях (Львів), 1908 р. — в Печеніжині (Косів, Івано-Франківщина), 1909 р. – Славське на Львівщині, 1910–1911 рр. — Рикові (Львівщина), 1911 р. —в Конюшках (Рогатин, Івано-Франківщина), 1912 р. — в Більчі , (Борщів,Тернопільщина), 1913 – с. Поляни біля Золочева. Є його роботи у   Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі, у церкві Святого Миколая у Золочеві і в Онуфріївській церкві у Львові.  Зазначимо, що з перелічених церков у первісному вигляді збереглася лише церква Михаїла в селі Підберізці.

Ще одним поворотним пунктом у життєписі митця став 1906 рік. Саме тоді він одружився з молодшою від нього на 12 років Михайлиною Ляйтер. А під час роботи над фресками церкви села Конюхи на Тернопільщині познайомився з молодим художником Юліаном Буцманюком, який став його учнем і близьким другом. Однак стосунки з дружиною не склалися.

Постійно сварячись із чоловіком, Михайлина дедалі більше кокетувала з його молодим учнем, а одного разу запропонувала себе в ролі натурщиці для написання портрета. Юліан закохався в дружину свого вчителя. Їхній роман тривав близько пів року, збуривши вельми консервативну галицьку громадськість. Зрештою, щастя вона не принесла нікому: Модест Сосенко розлучився з дружиною і розсварився з Юліаном Буцманюком.

Під час Першої світової війни Модест Сосенко воював у складі австро-угорської армії, написавши свої останні твори – мініатюрні пейзажі Адріатичного узбережжя олівцем і вугіллям. Він тяжко захворів на туберкульоз легенів. І невдовзі після повернення до Львова помер у митрополичих палатах на Святоюріївській горі, де його доглядали за розпорядженням Андрея Шептицького. Сталося це 4 лютого 1920 року. Поховали митця на Янівському цвинтарі Львова.

Підписуйтесь на наш Telegramта YouTube і підтримуйте нас!

Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ