Маленька Швейцарія

Маленька Швейцарія

     село МединяБожого року 2010 село Мединя святкує свій поважний ювілей – 590 років з часу першої писемної згадки.
     «Маленька Швейцарія», — саме такі перші слова про Мединю почув директор школи Теодозій Козловський у 1922 році дорогою до майбутнього місця роботи. Справді, якщо глянути на мединський пейзаж, то мимоволі подумаєш: маленька Швейцарія.
     Село лежить на правому березі у долині р. Лімниця. Обабіч села з північного і південного боків піднімаються високі кряжі, вкриті лісом. В той час на горі на південь від села росли сосни у багато рядів. Здалеку здавалося, що там – сосновий ліс. А на північ розкинулась мальовнича Заріка з безкрайнім лісом і невеликими полями, ніби полонинами. Гірська річка швидко збігає бурунами між скелястих берегів, вкритих лісом. Купол церкви велично височіє над чепурними дахами людських осель, прагнучи возз’єднати святість неба із священністю землі. Напевно, жодне із сіл району не може похвалитися такими мальовничими пейзажами, якими обдарувала природа Мединю.
     Цю прекрасну місцевість облюбували давні поселенці ще в часи мезоліту (X тис. до н.е.). На теренах села виявлено окремі знахідки предметів, які належать до різних археологічних епох. Серед них жіночі статуетки вказують на те, що наші пращури вірили у богиню Землі Ладу.
     За легендою, яку повіла одна із старожилів села, Мединю заснував князь Данило Галицький. Він із дружинниками мчав за ланню. І немов диво постала перед мисливцями прекрасна долина. Густий запах дикого меду і медоносних квітів п’янив до знемоги. У старих дуплах було повно меду. І князь повелів: «Хай стане Медовнею княжому столу!». Напевно, це була перша назва поселення, яке постачало мед і інші артикули бортництва до княжого Галича. Пізніше Медовня стала Мединею. Прізвище Пасєка є типовим для села, походить від слова «пасіка».
     Перша писемна згадка про село датована 1420 роком. Але Й. Пеленський у праці «Таємниці стольного града» стверджує, що на теренах села ще у X-XIII ст. стояла боярська оселя. Отже, можна припустити, що засновником села був один із галицьких князів, попередників ще Данила Галицького.
     З давніх-давен, як сказано вище, люди, які проживали тут, мали глибокі вірування. Утворивши поселення, пасічники першим чином збудували на найвищому місці церкву. Зазвичай, церкви колись зводились поряд із кладовищем. Коли у 1998 році розпочалася будова сучасного храму Воскресіння Христового (освячений у 2000 році), то у ровах фундаменту були знайдені людські кістки досить великих розмірів. Це свідчить про те, що в давнину тут жили дуже сильні і високі люди. А цей цвинтар не пам’ятав ні мій прадід М.Марунчак, ні його прадіди (за словами моєї матері Г.Семчук). Тільки збереглося місце поховання першого поселенця с. Мединя, на місці якого М.Мисів звів капличку.
      Вперше про церкву згадується в історичних документах за 1578р. А у 1638р. житель Феодосій Ониськевич за зібрані громадою кошти купив Євангеліє, надруковане у Львові (через 20 років його продали церкві у Чернелицю на Городенківщині). Освячена 1851 р. дерев’яна церква була діючою до наших днів. В часи радянської окупації церкву допоміг зберегти тодішній голова сільради Іван Свістельник.
     Глибока віра і побожність мешканців с.Медині завжди допомагали відвертати лихо від села і його жителів. Коли турецький хан Гирей спустошив всі села від Галича аж до боднарівських лісів, то за Мединю не згадується. Чужинська навала пройшла стороною. І в наш час Всевишній милує мединців. Дай, Боже, щоб наші жителі були і надалі ще більш віруючими і гідними християнами!
     XVII ст. було помітне певними подіями, серед яких виокремлюється конфлікт 1604 р. між дідичами Медині і Темерівець, під час якого темерівчани перемогли і вивезли на ста возах награбоване добро, а також ще цілий тиждень косили мединське збіжжя, вказує на те, що мединці не були достатньо згуртовані і не зуміли дати належну відсіч.
     Під час Покутського повстання під проводом Семена Височана у 1648-1649 рр. мединці брали участь, але не так масово (згадані імена Кузь, син Гната Пасічника і невідомий шляхтич гербу Сас).
     Аналізуючи дані події, проведемо паралель з наступними подіями. Є дуже мало архівних даних, а також свідчень очевидців про те, яку участь брали мешканці села у Першій світовій війні. У січових стрільцях не згадується ніхто із жителів. Отже, можна зробити висновок, що громадянська і національна активність селян не була високою.
     На ці питання дає відповідь аналіз культурно-просвітницького життя села. Ми знаємо, що у селі, як відмінній спільноті від міста, існує неформально декілька гілок влади. Безсумнівно, це духовна влада із священиком, світська у особі війта (тепер сільського голови) і в окремій сфері – шкільна під керівництвом директора школи. Люди підсвідомо гуртувалися навколо тієї чи іншої впливової особи. Якщо одного з директорів сприйняли як свого, народного, то як боляче було чути вчителю слова одного із війтів села: «Ви не дуже там навчайте бахурню, а то хто буде працювати на полі?!». Свої ж люди боялися свідомих громадян. Теперішня влада, як і всяка влада, також певним чином має подібний страх.
     Але селяни Медині жадібно прагнули до науки. З 1863 р. з парохіальної однокласної школа за століття поступово перейшла у восьмикласну. А в 1999 р. було відкрито новозбудоване приміщення школи, де розмістилася загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. В ній навчаються талановиті і здібні учні, неодноразові переможці у різних напрямках шкільної діяльності. Досвідчені висококваліфіковані вчителі всі із рідного села.
     Початок XX ст. ознаменувався активними діями у культурному житті села. У 1908 р. була створена перша просвітянська читальня в хаті В.Гамуляка. «Просвіта» була важливою культурно-освітньою організацією у становленні національної свідомості громадян села, а також високоморальної духовності.
     На противагу національній «Просвіті» у селі діяла читальня ім. М.Качковського під головуванням Нестора Коржинського, який сповідував русофільські настрої. Як відомо, священик мав неабиякий вплив на християн на той час. Русофільські політичні погляди гальмували розвиток національної свідомості і, як результат, люди ставали пасивними, усамітнювались кожний у власній сім’ї чи вузькому колі друзів, що прослідковується протягом довгих десятиліть.
     І тільки у 20-30 рр. ХХ ст. «Просвіта» активізувала свою діяльність. Порядні ґазди мали за честь бути членом «Просвіти». Були організовані драматичний і хоровий гуртки, спортивне товариство «Сокіл». Всім цим керував син Коржинського Дмитро, ветеран УГА, який не пішов батьковими слідами, а став національно свідомим патріотом.
     Щось неприйнятне у поведінці  жителів села залишилося і до сьогодні. Коли у 2008 році, рівно через 100 років, мною, Світланою Гуйтан, було відновлено осередок ВУТ «Просвіта» (налічує 19 дійсних членів), це було сприйнято не зовсім прихильно з боку певних гілок сільських влад. Не було відсвятковано 100-річчя «Просвіти» у с.Мединя.
     У книзі «Міста і села Галицького району» автор розповіді про Мединю Мирослава Олійник вказує на високу свідомість і волелюбний дух мединців під час національно-визвольних змагань у 40-50-х рр. Але за розповідями очевидців усе було не так гладко. Дух пасивності міцно тримав мединців. Тільки поодинокі герої-лицарі віддали жертовно своє життя боротьбі за волю. Це брати Микола і Михайло Бойчуки (загинули у бою), в честь яких названа одна із вулиць села, Федір Бойчук, Василь Гамуляк відбули десятиліття у таборах, окремі жінки, помічниці УПА, відбули покарання і заслання.
     Ідея соборності, незалежності України була високою, а людські долі – різними. Кожний міг оступитися. Хтось жалів харчів для повстанської армії, а хтось – кожуха. Жорстко звучало воєнне правило: «Якщо ти не зі мною, то ти проти мене». А мудрий вислів «Якщо народ не хоче годувати свою армію, то він з часом буде годувати чужу» став гірким уроком.
     Не зважаючи на той чи інший вплив, односельчани спрагло тягнулися до освічених людей, активісти всебічно старалися подати руку допомоги у всіх сферах життя села. Люди поволі скидали із себе тягар байдужості і страху, розуміли, що тільки згуртовано можна творити новий день, що тільки та чи інша організація, спільнота дає справжнє розуміння філософії буття й речей та силу втілити їх у життя.

Світлана Гуйтан, голова ВУТ “Просвіта” с.Мединя