14 жовтня – день, коли переплітаються різні епохи: Українського Козацтва, Української Повстанської Армії (нині 80-а річниця із дня заснування) й сьогодення – День Захисника України, який нині кожен свідомий українець відчуває як ніколи трепетно й гордо. А крім того, 14 жовтня українська Церква святкує Покрову Пресвятої Богородиці, чия опіка, впевнена, допомагає нам вистояти нині в цій запеклій війні. Тому це великий день у всіх відношеннях.
Стаття Григорія Ващенка, на яку я натрапила зовсім нещодавно в журналі «Шлях перемоги» за 1954 р., говорить нам про те, яким має бути справжній лідер. Якщо бути відвертим, для себе я відкрила іншого Степана Бандеру – не монстра, не вбивцю, не жорстокого, яким постійно його малюють московити, а шляхетною, відкритою до людей постаттю.
Постаттю, яка повела за собою народ…
«У кінці серпня 1950 року група упівців і сумівців, що розташувалась табором у лісі під Міттенвальдом, запросила мене прочитати їм декілька викладів. Як проводиря, вони надіслали до мене в Мюнхен студента УВУ М. Коли потяг наближався до Міттенвальду, ми з п. М. вийшли на коридор і милувалися гірським краєвидом.
На передостанній перед Міттенвальдом станції потяг зупинився і якийсь час стояв.
- Знаєте що? – звернувся до мене п. М.: - Табір розташувався ось під отією скелею. Тут напевно близько… Ходім пішки!
І ми пішли. Але «близьке» виявилось дуже «далеким». Не менше як 2.5 години ми то підбирались на гори, то спускалися у долини. Доводилося переходити гірські потоки або спускатися з крутих гір, ковзаючись по дрібному камінню… Нарешті дійшли. Я прочитав двогодинний виклад і пішов у шатро, щоб відпочити.
- Пане професоре, - звернувся до мене один сумівець, - скоро вже вечір… треба буде лягати спати, а тут вам незручно. Краще буде, як ми вас відведемо до табору в Міттенвальд… Там ви собі спокійніше відпочинете.
Вже вечоріло, як ми прийшли до табору в Міттенвальд. В канцелярії мене зустріли дуже привітно. Один із таборян повів мене в кімнату для гостей і вказав мені ліжко, на якому я міг заночувати. Я відразу роздягся і ліг… Пройшла година, а може й більше. В кімнату увійшов знайомий мені «професор» Ш. і рішуче заявив:
- Пане професоре, ви зайняли моє ліжко… Я зараз лягаю спати.
- Де ж тоді мені лягти? – запитав я.
- Ось там у кутку стоїть розкладне ліжко, - можете лягти на ньому.
Сперечатися з паном «професором» не було жодного сенсу. Я розставив ліжко, положив собі під голову пачку і ліг, прикрившись маринаркою.
Пройшло якихось півгодини. У кімнату увійшов незнайомий мені чоловік. Обличчя його я не бачив.
- Пане професоре, - звернувся він до мене: - Вам дуже незручно лежати. Я зараз принесу вам постіль. – Через декілька хвилин він повернувся з подушкою, коцом і простирадлом, постелив мені постіль і, коли я ліг, старанно укрив мене коцом, ретельно підгортаючи його під мене. В його руках я відчув велику душевну теплоту й уважність. Другого дня ранком «професор» Ш., що спав в одній кімнаті зі мною, звернувся до мене із запитом:
- А знаєте, хто до нас учора увечері приходив?
- Ні, не знаю.
- Приходив Бандера.
Це було для мене приємною несподіванкою. Перед тим я чув про Бандеру як про надзвичайно жорстоку людину, безоглядного диктатора. Тепер у мене не було сумніву, що все це вигадки. Я ніколи не можу припустити, щоб людина, яка виявила вчора таку людяність і чуйність, могла бути жорстокою.
Так само вона не може бути диктатором. Коли під диктаторством розуміти безоглядне прагнення підкорити всіх і все своїй волі. Він може бути керівником, але не диктатором… Крім того, я відчув у Бандери шляхетну простоту, що є протилежністю чванькуватості. Чванькувата людина, що на кожному кроці намагається підкреслити свою «вищість» не стала би приносити постіль для незнайомого діда і вкривати його. Вона вбачала б у цьому зниження своєї «гідності».
Коли ж взяти до уваги те, що Бандера є популярним керівником великої і впливової організації, то на підставі його вчинку у відношенні до мене я маю зробити висновки, що це мусить бути високоідейна людина. Для нього на першому місці стоїть не власне «я», не власна амбіція, а висока ідея служіння Батьківщині.
Після описаної вище зустрічі я ні разу не бачив і не розмовляв з Бандерою. Але я, хоч і не належу до його організації, вірю і віритиму йому».