На світанку українського відродження

     У січні цього року минуло 165 років від часу виникнення у Києві Кирило-Мефодіївського братства – першої української політичної організації.
     Ініціаторами створення товариства були молоді представники української інтелігенції: Микола Костомаров, Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш. У квітні 1846 р. до них приєднався Тарас Шевченко. Це був цвіт тогочасної інтелігенції. За родом фахових занять більшість із них була на той час викладачами або студентами віком від 19 до 30 років, за походженням були з дрібномаєткових дворян. Вони захоплювалися ідеями романтизму і демократії, свідомо ставили перед собою завдання дати громадянству нову політичну програму.
     Нелегальна політична організація була названа на честь відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом “Св. Кирило і Мефодій, січень, 1846”.
     Найважливіші положення програми “братчики” виклали у творі під назвою “Книга буття українського народу”. Вони закликали до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братства, мріяли, що прийде час, коли вся слов’янщина встане і “не залишиться в ній ні царя, ні царевича..., ні князя, ні графа, ні герцога..., ні пана, ні боярина, ні холопа...”
     Братство ставило завдання перебудувати суспільство на засадах християнської моралі, ліквідувати кріпацтво, стани, поширювати освіту й об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою внутрішню свободу. Провідну роль відводилося Україні: Київ мав бути столицею федерації, де збирався б загальний сейм. Усі слов’янські народи мали б право вільно розвивати свою культуру. Але братство не включало в програму питання повної незалежності України.
     Ідеї братства поширювалися серед тогочасної інтелігенції через розповсюдження його програмних документів, прокламацій (“До братів-українців”, “До братів-великоросів і поляків”). Велику роль відіграли твори Т. Шевченка. Члени братства займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди, піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України “Повість про український народ”, виданий 1846 року, та ін.).
     Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Коли жандарми прийшли до М. Костомарова, той сам пред’явив каблучку з написом. У квітні в Києві  заарештували Т. Шевченка і відправили до Петербургу з усіма паперами та малюнками. У записах поета не знайшли жодних доказів його участі у таємному товаристві. Тоді чиновники Третього Відділення звернули увагу на зміст віршів Шевченка (особливо поему “Сон”). Затримали й інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства.
     Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Товариство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної із загальноросійських суспільних течій. Загалом, членів братства об’єднувала ідея боротьби за долю України та її народу. Від Кирило-Мефодіївського товариства починає свою історію новий український політичний рух.
     
     

Підготувала Надія Романюк