Повстанськими стежками

Повстанськими стежками

Повстанськими стежками    Легко котилися шосейною дорогою колеса автобуса. З його вікон лунали веселі пісні та сміх. Звісно ж, молодь. Який у них, п’ятнадцяти-шістнадцятилітніх, клопіт?
    Тільки одній людині було, здається, не до жартів. Пильно вдивляючись у далечінь, колишній вояк УПА Василь Андрійович Волошин час від часу витирав непрохану сльозу: чи то від перенапруження, чи, згадуючи пережите?...
    Та ось автобус несподівано повернув на лісову стежину, а згодом усі старшокласники Дубовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів (а це були саме вони) разом із ветераном пішки піднялися по крутих сходинках на Касову гору, що на околиці Бовшева. Це нам чомусь нагадало Хресну Дорогу, тільки закінчувалась вона не лише хрестом, а й партизанською криївкою – останнім пристанищем і могилою відважних упівців.
    –  Тут, у Бовшівському лісі, 19 лютого 1946 року загинули молоді лицарі України, серед яких 22-річний Іван Волошин («Шульц»), 33-річний Степан Слободян («Чупринка») – обидва з Дем’янова, 34-річний Степан Пунько («Махно») з Юнашкова, – схвильовано розповідав старенький упівець,  ледь стримуючи ридання, що так і рвалося із грудей. – Зрадник навів на їхній слід енкаведистів, але ніхто не дався живим ворогам у руки. Знищивши усю документацію, побратими підірвались гранатами... Прошу вшанувати їхню пам’ять хвилиною мовчання.
    Юнаки і дівчата скорботно схилили голови. Хтозна, можливо, в цю мить вони подорослішали, задумуючись над власним життям?...
А тим часом автобус мчав уже в Бурштин, у Музей визвольних змагань Галицького району. Там нас зустрів немолодий, але, як не дивно, жвавий красивий чоловік. Його внутрішня і зовнішня краса світилася зсередини якоюсь особливою добротою і благородством. Це був заступник голови Галицької районної станиці Братства вояків ОУН-УПА Роман Олексійович Німий. Привітавшись із нами, почав проводити екскурсію.
Повстанськими стежками    Крок за кроком ми знайомились із розділами експозиції («Пам’ять», «Етапи боротьби УПА в Галицькому райони», «Роль жінки-галичанки в національно-визвольній боротьбі», «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали»...). Схвильована розповідь екскурсовода допомагала нам зрозуміти нелюдські умови життя галичан під час німецько-радянської окупації та героїзм вояків ОУН-УПА, проявлений у боротьбі з ворогами. Відчувалося, що трагедія народу пройшла крізь серце самого оповідача. Справді, «Грицько» (псевдо пана Романа) пережив і концтабори, і репресії (до речі, Роман Олексійович досі не реабілітований). Мабуть, тому його слова були такими переконливими, що діти не просто повірили, а й пройнялися тим патріотичним духом, який личить мати кожному українцеві.
    В Книзі відгуків та побажань учні записали: «Щиро дякуємо Вам за змістовну і цікаву розповідь. Ми з великим задоволенням хотіли б зустрітися з Вами ще раз».
    Безперечно, як добре, що живуть серед нас учасники визвольних змагань, які боролися з німецько-більшовицькими окупантами, та можуть розповісти юному поколінню про славні сторінки нашої героїчної історії – історії боротьби дідів і прадідів за незалежну Українську державу.

Л.КУДЛА, вчитель Дубовецької ЗОШ І-ІІІ ст.