Світильник істини

Світильник істини

     ГузарЦими січневими днями Глава Української Греко-Католицької Церкви  запросив до міста Києва вірних і друзів УГКЦ: політиків, культурних діячів, інтелігенцію на так звану Просфору – різдвяний вечір з колядками, щоб усім нагадати про головне в нашому житті – присутність у ньому Господа.
     Серед численних гостей участь в урочистостях взяла делегація Галицького району, до якої      ввійшли голова районної ради Петро Стрембіцький, депутат районної ради Дмитро Горчак та отець-сотрудник церкви Різдва Христового у місті Галичі Ігор Броновський.
      Цьогорічна Просфора  не була випадковою. Вона була присвячена ще й  десятиліттю Блаженнішого Любомира на посаді Глави Української Греко-Католицької Церкви.

     14 грудня 2000 року помер Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський). Після його смерті було скликано надзвичайний Синод Єпископів УГКЦ і десять років тому, 26 січня 2001 року, було офіційно повідомлено, що новим Главою УГКЦ обрано Блаженнішого Любомира (Гузара). 28 січня 2001 року у соборі Святого Юра у Львові було відслужено урочисту Архиєрейську Літургію, під час якої відбулося введення на престол (інтронізацію) новообраного Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви.
     Того ж дня повідомили, що Папа Іван Павло II іменував Блаженнішого Любомира кардиналом Католицької Церкви.
     - Жити у вірі, допомагати віруючим і невіруючим, щоб ми усі з’єдналися у тій вірі, щоб наш народ, наша Церква була тим великим одним в Ісусі Христі. І це не є моя особиста програма. Це те, що ми одержали від наших предків. І ми хочемо це здійснювати. Сьогодні в наших обставинах і тим способом ми прославимо Бога, який дав нам цей дар.
     Сьогодні мене поставлено на престол Первосвятителів нашої Церкви. На тому престолі сиділи галицькі митрополити і тим ми заманіфестували тяглість життя нашої Церкви, що ми продовжуємо той світлий шлях у житті нашої Церкви, – сказав у своїй інтронізаційній промові Блаженніший Любомир.
     Впродовж першого десятиліття правління Блаженнішого Любомира Церква знайшла своїх вірних на усіх теренах України. У 2002 році було проголошено утворення Донецько-Харківського, у 2003 – Одесько-Кримського, а у 2008 році – Луцького екзархатів Української Греко-Католицької Церкви.
     Найзнаменнішою подією цих років стало перенесення 21 серпня 2005 року осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва, міста Володимирового Хрещення і столиці незалежної України. Як зауважив Блаженніший Любомир в одному з недавніх інтерв’ю: “Ми не прийшли, ми повернулися до Києва”.
     Цей акт засвідчив усвідомлення самою Українською Греко-Католицькою Церквою свого місця і ролі як в історії українського народу, так і в сучасному житті вірних.
     Найновішим документом, який представляє бачення Українською Греко-Католицькою Церквою способу майбутнього об’єднання Церков Володимирового хрещення є Синодальне послання з нагоди двадцятиліття легалізації УГКЦ, шістдесятип’ятиліття з дня смерті Митрополита Андрея (Шептицького) та двадцятип’ятиліття з дня смерті Патріарха Йосифа (Сліпого), ухвалене 8 грудня 2009 року.
     У документі, запропонованому Синодом, йдеться про спільну модель майбутньої єдності і пропонується: «Замість монопольного володіння християнською Україною, що було характерним знаком минулих епох, ми пропонуємо сопричасну єдність сьогодні ще поділеної Київської Церкви. Однак ця єдність, щоб принести в Україну мир і порозуміння, мусить вирости зсередини, у лоні кожної гілки Київської Церкви. Власне, цей процес і започаткувався 1989 року, що став визначальною віхою в житті як греко-католиків, так і православних в Україні. Цей шлях буде непростий, він знатиме вагання й, можливо, відступи, але, як засвідчує наша історія, він насправді невідворотний, бо проліг через жертву і мучеництво, силу духу й висоту помислів, вогонь віри і щирість молитви».
     Святкування Патріаршого служіння Блаженнішого Любомира з одного боку – це підсумок, а з іншого – початок. Сьогодні, мабуть, нема таких чеснот, яких би йому не приписували. Він – Пастир, Людина, далекоглядний стратег, батько, Муж Молитви, взірець смирення.
     Попри нелегкі суспільно-політичні обставини сьогодні Патріарх не розгублюється, не втрачає оптимізму. Він демонструє рішучу громадянську позицію і сміливо говорить про найболючіше. Блаженніший відверто каже, що далеко не все йому вдалося зробити за десять років патріаршества, бо цього часу замало. То ж побажаймо Патріархові здоров’я, сил, щоб він і далі ніс слово людям і зміцнював нашу віру й нашу надію.
     На многії літа, Владико!

Ярослав Поташник