«Ветеран служіння Богові та людям». Про що мовчить Михальчівський костел св. Архангела Михаїла?

«Ветеран служіння Богові та людям». Про що мовчить Михальчівський костел св. Архангела Михаїла?

А розповісти йому є про що. Адже цьогоріч минає 583-я річниця з часу його заснування…

Коли бувала у Михальчі, а це затишне село біля Дністра, завжди кидала погляд на занедбаний самотній костел, який давненько забув голоси своїх вірних парафіян. Стоїть собі одинокий, і лише сонце час від часу леліє його своїм теплом. Часто ловила себе на думці, а що таїть у собі ця велична споруда, яка його історія? Звісно, Інтернет викидає про нього коротку довідкову інформацію, але не це було моєю метою. Я ніби хотіла перенестися у вир тих подій і довідатися, чим жив перший на Городенківщині римо-католицький костел св. Архангела Михаїла та й загалом село, а колись славне містечко. І ось до моїх рук потрапляє унікальна стаття польською мовою в газеті «Głos Pokucia» за 1939 рік. А завдячую цій знахідці уродженцю Поділля, а нині мешканцю Познаня Михайлові Гуменному. Отож інформація пр Михальчівський костел та село в цілому склалася ось у такий пазл.

Перша римо-католицька парафія на Городенківщині.

Згаданий вище костел і парафія за правління короля Владислава Варненчика з’явилися 1439 року завдяки польському шляхтичу Міхалу Мужилу з Бучача. До костельних володінь були надані поля, луги та кілька невеликих сіл. Загалом королівський подарунок склав 64 гектари. Тоді ж селу Михальче було надано статус міста. Першим настоятелем храму став секретар М. Мужила о. Петро зі Скавини.

Спершу костел був дерев’яний і таким залишався довший час. Унаслідок татарського набігу був знищений. Але в 1750 році розпочалася нова епоха костелу св. Архангела Михаїла. Мурований храм, наче ветеран, довго служив Богові та людям. Багато він пережив, бачив набіги татар, турків, війни, пожежі, бачив вмираючих від епідемій парафіян.

Мурований костел у стилі бароко був збудований завдяки фундатору Рафалу Скарбеку, а також священнику Лукашу Джуджінському. Святиня пишалася одною навою, двома каплицями та п’ятьма вівтарями: каплицею Розп’ятого Ісуса, каплицею св. Франциска, головним вівтарем з образом Божої Матері і св. Архангела Михаїла, бічним вівтарем зліва з образом св. Йосифа. Освячення костелу св. Архангела Михаїла відбулося в 1776 році під час візиту архієпископа Вацлава Сераковського до Михальча

У липні 1916 р. храм сильно постраждав, роботи з його відбудови велися досить довго. 1928 року зусиллями настоятеля о. Стефана Гоншьора було відбудовано як костел, так і парафіяльний будинок, придбано орган та дзвони, перекрито бляхою дах дзвіниці. Таким чином поступово поверталася велич давнього костелу.

У 1937-1939 рр. черговий настоятель церкви о. Вільгельм Кшак відновив дзвіницю, вівтарі та деякі ікони. Загалом, як зазначено у статті, важко дати оцінку діяльності священника Вільгельма Кшака, наскільки турботливо він відносився до своєї парафії. Парох повністю відновив костел, парафіяльний будинок, а також упорядкував і з великою турботою ставився до прекрасного фруктового саду біля парафіяльного будинку. Крім того, у парафії вів активну просвітницьку роботу.

Богослужіння у костелі св. Архангела Михаїла припинилися близько 1944 р. Костельне майно парафіяни вивезли до Польщі. У радянський період будівлю церкви перетворили на колгоспний склад, згодом тут був виробничий цех, а відтак – спортивний зал. Нині костел пустує та руйнується попри те, що 2017 р. був частково відновлений зовні. Для туристів та гостей села встановлений інформаційний стенд про минуле святині.

Сумно споглядати на самотній храм, який колись був окрасою славного містечка Михальче. Хочеться сподіватися, що його історія ще не закінчилася…  

 Давнє минуле села Михальче.

Що стосується безпосередньо села Михальче, то автор статті повідає нам, що сільська місцевість дуже цікава. На життя люди заробляли винятково сільським господарством, яке, на жаль, було на низькому рівні, а промисловості не було жодної. Тому була потреба пробудити мешканців з цієї дрімоти, розбудити в них охоту й енергію до праці, а зробити це можна було за рахунок розвитку освіти в цьому краї.

Ідеальне розташування села і клімат давали вигідні умови для розвитку садівництва, яке могло би, при відповідних стараннях і вміннях, приносити господарям сталий дохід. До цього слід додати, що в селі завше родив добірний врожай винограду й абрикосів. Якби вдалося прищепити місцевим господарям любов до садівництва, зокрема до виноградарства та вирощення абрикосів і налагодити збут цих фруктів, то з боку тодішньої влади це було б розв’язанням проблеми достатньої кількості залучених робочих рук. Але, на жаль, ця галузь господарства була занедбана, а стан садів у селі – плачевний. Консервативне ведення господарства не дозволяло підняти на новий рівень сільськогосподарську культуру села. Та незалежно від зазначеного вище, Михальче мало комфортні умови для створення дач для тих, хто шукав місця для зміцнення сил у подальшій інтенсивній праці.

Ось така коротка замітка про життя людей у Михальчі в минулому. Шкода, що село так і не стало центром садівництва на Городенківщині. Але про це можна подумати сьогодні.

Підписуйтесь на наш Telegram та YouTube і підтримуйте нас!

 

Фото Володимира Дирбавки

Фото Володимира Дирбавки.

Юлія Марцінів