Вічні таємниці української археології

Вічні таємниці української археології

     Давньоруський хрест-енколпіон із зображенням Розп’яття, знайдений на Олешківському городищі Снятинського району (колекція Р. Білика)Останнім часом ми опрацьовували джерельну базу для висвітлення християнської культури Галицько-Волинської держави. У її численних кодексах є такий вид джерел Х-ХІІІ ст. як хрести-енколпіони. На переважаючій більшості давньоруських складнів-релікваріїв на лицевій стороні Розп’яття Христове, яке проставляє викупну жертву Сина Божого, а на зворотній – Богородиця з євангелістами, святими воїнами, апостолами, творцями Божественної Літургії, які разом складають собою образ Христової Церкви.
     В час епохальних археологічних відкриттів Я. Пастернака в княжому Галичі /1934-1943/ було відкрито величезну колекцію хрестів-енколпіонів. Вони траплялись археологам й пізніше, а нерідко селяни Крилоса виявляють металічні хрести-складні і на своїх городах як випадковї знахідки. У 1997 р. більшість з них опублікував професор Прикарпатського університету М. Фіголь у своїй монографії «Мистецтво стародавнього Галича». Серед них усіх нас найбільше вразив бронзовий енколпіон із зображенням символічного престолу приготування /етимасії/, Богоматері Влахеринської з алегоричними образами євангелістів, який Я.Пастернак знайшов на Золотому Тоці в Крилосі. Назва символу «етимасія» перейнята з Послання апостола Павла до ефесян /6, 15/, який закликав: «Приготувати благовістування світу». На престолі зображується подушка, на якій лежить Євангеліє, над ним – хрест та Святий Дух у вигляді голуба, іноді від нього відходять три промені, що символізують Трійцю. З боків престолу інколи зображують херувимів, серафимів і ангелів. У деяких варіантах зустрічається обабіч престолу знаряддя страстей: опис та тростина. Образи євангелістів позначені канонічними геральдичними символами: Матей – ангелом, Марко – летючим левом, Лука – волом і Йоан – орлом.
     Енколпіони такого типу унікальні, їм не зустрічається аналогів у візантійському, ані в західному декоративно-прикладному мистецтві. Але сюжет з етимасією відомий на візантійських хрестах ХІ-ХІІІ ст., а зображення гербів євангелістів трапляються на романських пам’ятках західного походження. Особливе місце серед такого роду пам’яток належить так званому золотому вівтарю собору Сан-Марко у Венеції – Паларадо, куди входять візантійські і частково західноєвропейські пластинки Х-ХІІ ст., виконані в складній техніці перегородчастих емалюй.
     Як бачимо, цей тип енколпіону, що виник на давньоруському грунті, об’єднав в себе західні і східні риси. Таких хрестів вітчизняна археологія знає лишень декілька одиниць. Один з них входив до давньоруського скарбу, що складався із золотих прикрас і був на Княжій Горі біля Канева. А місце віднайдення іншого, відомого в науковій літературі, довелося довго встановлювати. Його відкрив київський археолог В. Гончаров у 1946 р. на Райковецькому городищі в околицях Бердичева. Кліть №10 органічно входила до оборонного комплексу городища. Крім того, вона виконувала функції дерев’яної церкви сторожевої фортеці Київської землі. Перед лицем татаро-монгольської загрози весною 1241 р. дев’ять власників бронзових хрестів-енколпіонів занесли їх до храму, і, як найдорожчі святині, передали священику на зберігання.
     Галицький хрест-релікварій ХІІІ ст. з ЕтимасієюВ процесі розкопок давньоруського містечка В. Гончаров відкрив цей невідомий пам’ятник Батиєвого нашестя на Русі. На підлозі спаленої церкви лежали зв’язані докупи дев’ять хрестів-релікваріїв, кругла мідна панагія із зображенням Божої Матері, лита мідна кадильниця і невеликий мідний хрестик з Розп’яттям. Трагізм всього того, що відбувалося тут 770 років тому підсилюють грецькі написи на більшості з хрестів-енколпіонів: «Се син твій, се матір твоя». Із цими словами звертається помираючий Христос на Голгофі до зображених в круглих медальйонах, на бічних раменах хрестів, Богоматері та Йоана Богослова. З цього випливає, що енколпіони не були тільки культовим предметом особистого збагачення, не тільки виконували захисно-оборонну функцію, але перш за все позначували причетність віруючого до своєї Церкви, його повсякчасного єднання з нею. Отоді ми зрозуміли, що ці археологічні пам’ятки, як жодні з інших, можуть розказати, що для сучасників Галицько-Волинської держави означає смерть Ісуса Христа.
     Грецьке слово «енколпіон» в буквальному смислі означає «на груди». Енколпіон – це складний хрест для зберігання мощей шанованого святого, який зображений на одній із сторін хреста (звідки їх друга назва – мощевик). Віра в чудодійну силу енколпіонів пов’язана з культом святих мощів, що зародився в ранньохристиянську епоху і був в традиції християнської церкви.
     Найраніше енколпіони з фрагментами Господнього дерева були не просто релігійними скарбами для християн, але їх і виготовляли з дорогоцінних матеріалів, у надзвичайно складній художній техніці. За будовою енколпіони складалися з двох з’єднаних шарнірами частин, які називають аверсом (лицева) і реверсом (зворотня), всередині лежали мощі святих, шматочки Животворящого Хреста та інші християнські реліквії. Половинки відливалися в глиняних чи кам’яних формочках, складених з двох частин. Під час виливання лицеві частини одержували фігуральні та медальйонні відбитки. Далі вони могли доповнюватися гравіюванням, інкрустацією, декоруванням емалями.
     Згідно з повідомленням польського середньовічного хроніста Траскі, золотий хрест-енколпіон належав до скарбниці галицьких князів. Бо, коли польський король Казимир ІІІ Великий у 1340 р. пограбував княжу резиденцію на Замковій Горі у Львові, то вивіз звідти скарби володарів Галицько-Волинської Русі: дві княжі діадеми, золочений престол, оздоблений самоцвітами, багату мантію, хрести з щирого золота, з якого мав великий шматок дерева «з Господнього хреста». Ще один галицький срібний хрест-релікварій з Хресним деревом виявив у музейній збірці Лувру (Франція) відомий мистецтвознавець В. Александрович.
     Очевидно, що до найголовніших храмів княжого Галича і всього князівства реліквії із Святої землі поповнювалися завдяки династичних і дипломатичних зв’язків, турбот духовних ієрархів та ревній праці паломників. Такі святощі могли сотні літ зберігатися в галицьких церквах. Святі мощі лежать в основі вівтарної основи кожного християнського храму, а пізніше – в антимінсі, що встановлювали на престолі.
     Першим, хто знайшов найдавніші близькосхідні хрести-енколпіони на території Прикарпаття, був прославлений археолог Я. Пастернак. Розкопуючи княжий двір на Золотому Тоці в Крилосі, він омріював віднайти літописну Спаську церкву. Серед численних сакральних старожитностей пощастило віднайти два древніх мідних енколпіони. На одному з них на лицевій стороні зображена постать розіп’ятого Ісуса з оголеними грудьми та горизонтально розпростертими руками. Згодом вже в післявоєнні роки археолог Б. Тимощук розкопав аналогічний «сирійський» складень на розкопах літописного Василева (Буковина).
     Галицький хрест з «дзеркальним» написом, виготовлений 1239-1240 рр. Розкопки Я. ПастернакаПояву близькосхідних енколпіонів на території Київської Русі, професор Чернівецького університету С. Пивоваров пов’язує з цілеспрямованою діяльністю візантійських православних кіл у сфері християнізації давньоруського населення. Такі енколпіони, що були знайдені в Галичі, Києві, Василеві, виготовлялися при православних (мелькитських) монастирях у візантійських провінціях у Сирії та Палестині. Звідти прочани-пілігрими, купці, представники візантійських та дипломатичних місій привозили їх на давньоруські землі. Частина хрестів дарувалась візантійським духовенствам руським прихильникам християнства.
     Однак, існує і протилежна точка зору. Сучасна львівська дослідниця С.Боньковська аргументовано доводить, що традиція нагрудних хрестів у Південно-Західній Європі, тобто в західно римській церкві була поширена в кінці IV-V ст. Галицькі хрестики з оголеним Розп’яттям є порівняно раніші навіть від великоморавських (Х-ХІ ст.) і вони були виконані під безпосереднім впливом до романської західноєвропейської іконографії.    
     Нам вдалося ідентифікувати з даною групою релікваріїв двосторонній срібний хрестик з літописного Василева (приватна колекція Р. Білика, м. Заболотів) і міднолитий хрест в фондів Національного заповідника «Давній Галич», також знайдений на Золотому Тоці. Їх виявлення в переважній більшості в місцях проживання князів та князівської знаті або на руїнах патрональних церков свідчить, що вони належали визначним священослужителям або ж були інсигніями галицьких правителів. Сховані під ношею місіонерів та паломників, вважає С. Боньковська, нагрудні хрестики були тими християнськими відзнаками, які сприяли найранішій, хай на перших порах і спорадичній християнізації населення, що заселяло східнослов’янські, в тому числі  теперішні українські землі.
     В історичному процесі склалося так, що за масовістю виробництва і широким побутуванням хрестів-енколпіонів у середньовічному суспільстві домонгольська Русь-Україна показала унікальний приклад у світовій культурно-релігійній традиції, перевершивши за масштабами продукції навіть культове лиття сирійсько-палестинського кругу Візантійської імперії.
     До найбільш поширених у Галицькій землі слід віднести хрести із рельєфним зображенням Богоматері-Оранти із дзеркальним слов’янським написом «Святая Богородице, помагай». При розкопках Десятинної церкви в Києві було знайдено кам’яні формочки двох стулок енколпіона із зображенням Розп’яття і Богоматері на повний ріст з врізним написом «Свята Богородице, помагай». Цікаво, що напис у формі зроблено правильно, а при відлитті він якраз дає зворотне зображення. На думку вченого-археолога О.Рибакова, «дзеркальний» характер напису сприймався як особливий заклинальний прийом і навіть сприяв збуту товарів. Енколпіони з «дзеркальними» слов’янськими написами з’явилися у 1239-1240 роках, після того, як північно-східні землі Русі зазнали навали монголо-татар. Вони мали вберегти інші князівства від знищення.
     Рельєфне зображення розп’ятого Христа оточене напівфігурами перед стоячої Богородиці та Йоана Богослова, святителів Миколая і Григорія. Обабіч центральної постаті спасителя розміщені написи: «Хрест нам похвала» або «Хрест нам утіха».
     Багато мешканців Галицько-Волинської землі, намагаючись уникнути смертельної загрози собі і життю своєї родини, вимушено емігрували в сусідні західні країни. Тому галицькі енколпіони з «дзеркальним» написом археологи віднаходять при розкопках середньовічних міст Болгарії, Румунії, Сербії та Хорватії. А найбільше їх трапляється в Золотій Орді, де мучилися в неволі галицькі християни.
     Повною несподіванкою для археологів стала майже абсолютна відсутність сцен Розп’яття в давньоруському монументальному мистецтві Х-ХІІ ст. Науковцям такі твори були потрібні, щоби точніше продатувати ті чи інші енколпіони. Напевно, що ця ситуація вплинула на мізерне виробництво дрібних іконок з каменю і металу, бо іконографічний сюжет Розп’яття відомий тільки з образів, знайдених на Княжій Горі (збірка меценатів Ханенків), в історичному музеї Стокгольма (Швеції) та на розкопах Новгорода.
     Громадяни Галицько-Волинської держави усвідомлювали, що після татаро-монгольської руїни 1236-1239 років на них чекає глобальна катастрофа. З метою її уникнення князь Данило Романович переніс столицю із старого Галича до новозбудованого Холма. Саме напередодні приходу азійських ординців у Галицькій Русі в сакральному мистецтві стала осмислюватися тема Розп’яття Христового.
     Галицький хрест-енколпіон середини ХІІ ст., знайдений під час розкопок Спаської церкви на Залуківській височині весною 1882 р.У 1981 р. археологічна експедиція під керівництвом В. Ауліха відкрила на Крилоській горі сховище-комору галицького ювеліра, яка загинула в 1241 р. Такого великого ремісничого комплексу ХІІІ ст. досі не знайдено в жодному середньовічному місті. Дослідники виявили 160 тигельків – спеціальних посудин для лиття прикрас і культових речей з дорогоцінних металів. У сховищі відкрито вісім екземплярів хрестів-релікваріїв, виготовлених в майстерні. Кожен з них на лицевій стороні має зображення Розп’яття. Очевидно, що дві парні бронзові іконки з образами Богородиці і Христа-Пантократора – це готові вироби невідомого галицького ювеліра, а три інші іконки з каменю слугували за взірець для випуску масової продукції. Іконку з Розп’яттям можна віднести до шедеврів давньоруської пластики ХІІ ст. Образочок «Зішестя Христа в ад» майже немає аналогій в тогочасному релігійному мистецтві. У центрі на повний ріст зображено Христа. Права рука Ісуса простягнута до Адама, що стоїть навколішки. Христос виводить з пекла прародича людства Адама і його дружину Єву. По ліву руку від Христа знаходиться зображення напівфігури стародавніх царів Соломона і Давида, а над ними – Йоан Хреститель. Це єдине в старій українській іконографії вирішення теми Воскресіння Христа. Животворящий восьмиконечний хрест, який тримає Ісус у лівій руці, – це символ перемоги над смертю.
     Ще зовсім донедавна сакральному мистецтву княжого Галича в російській дореволюційній, а вслід за нею і радянській літературі майже не відводилося місця. Відкриття ювелірної майстерні в 1981 р. перевернуло всі дотеперішні уявлення. А знахідка єпископського хреста-енколпіона біля фундаментів Успенського собору, який, можливо, належав першому галицькому єпископу Космі (1157-1165) засвідчила, що майстри Галицької Русі виробляли сакральні святині у всіх без винятку художніх техніках, в тому числі в такій складній, як перегородчастих емалей.
     Саме тому ми називаємо знахідки пам’яток давньоруської іконографії, як вічні таємниці української археології, бо кожне нове покоління дослідників з новою силою достовірних фактів впізнаватиме істини великого Христового вчення.

Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,
Андрій Воробчак, студент Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу