Отець Тарас – пілот за професією, священник – за покликанням, а у вільний час майструє прилади нічного бачення для автомобілів мужнім захисникам на фронт. Як військовий досі тримає себе у спортивній формі, а в 2018 році на місці з’явлення Богородиці освятив новий храм у рідному селі на честь чудотворної ікони Далешівської Божої Матері.
- Отче Тарасе, чесно кажучи, ще не зустрічала серед священників військових пілотів. Який був ваш шлях до цієї професії?
- Ще в юні роки вирішив, що буду літати. Тому захопився спортом. Любив вільну боротьбу та легку атлетику. Мама, звичайно, хотіла, щоби був священником або медиком, оскільки довший час дідусь Микола прислуговував у церкві. Місцевий парох Володимир Михайлюк часто бував у нас вдома й давав духовні настанови та радив навчатися у духовній семінарії. Та на той час моє рішення було бути військовим. Після школи вирішив вступати до Чернігівського військового авіаційного училища, але туди простим з народу не так легко було потрапити. Дружина командира полку підказала: «Хлопчику, я бачу, що ти хочеш літати. Не витрачай часу». Підказала мені, що є авіаційні центри, де я пройшов відбір. Це було у Воронежі. Звідти з добрими рекомендаціями вступив до Єйського військового училища (Краснодарський край). Після закінчення навчання пропонували залишитися в Росії, але я не захотів жити в чужій країні.
- Яке ставлення було до українців?
- На даний час не маю бажання згадувати про кацапо-фашистів.
- Що ж було далі?
- Київський інститут інженерів цивільної авіації КІІЦА (нині національний авіаційний університет НАУ) - факультет авіаперевезень. Але то були 1990-і роки, роботи й перспективи не було. Був відчутний занепад, тому повернувся додому. Одружився, працював заступником голови райагробуду в Городенці, відтак заступником директора заводу ім. С. Корольова.
- От цікаво, яким чином відбулася така кардинальна зміна, що стали священником?
- Тут нічого дивного немає, пілоти – віруючі люди. Я виховувався в родині, де віра в Бога і молитва були на першому місці, а замолоду як військового агітували вступити до комуністичної партії та якось вдалося мені оминути це «щастя». Випала можливість навчатися в Колегії Патріарха Мстислава в Харкові на заочній формі, оскільки був одружений і змушений годувати сім’ю. Тричі на рік їздив на сесії. З часом мене висвятили на диякона, а відтак в Києві Патріарх Димитрій висвятив на священника. Спершу з благословення Патріарха служив настоятелем парафії Св.ап. Андрія Первозванного у Скадовську. Там мав можливість літати в аероклубі. А потім так склалася доля, що вернувся в Далешове. Місцевий настоятель переходив на іншу парафію, і віряни попросили мене, чи не хочу очолити парафію. І так з 2000 року з благословення митрополита Галицького Андрія служу Богові в рідному селі. На сьогодні я декан Городенківський Івано-Франківської єпархії ПЦУ. Крім Далешівської очолюю парафії Св. Миколая Мирлікійського в Колінках та Св. рівноап. князя Володимира Великого в Городенці.
- Церква в Далешовому носить ім’я святих безсрібників Косми й Дем’яна. Розкажіть, будь ласка, про неї.
- В архівах є згадка, що спершу святиня носила ім’я Миколая Чудотворця, а вже пізніше – святих Косми й Дем’яна. Чому саме так – невідомо, немає достовірних джерел. Проте бічний престіл св. Миколая так і залишився. Уперше церква згадується в 1173 році. Так думаю, спочатку храм був на краю села, де явилася Богородиця. Це приблизно між 1100 і 1200-ми роками. Є легенда, що церкву заснували київські монахи, які тікали від нашестя монголо-татар. За переказами, монах пив воду з джерела і йому явилася Богородиця. Він, напевне, мав дар іконописання і так з’явився образ Пресвятої Діви Марії. Але як воно насправді було, не знає ніхто. Чудотворний образ Богородиці дуже давній, писаний на кедровій дошці. Хочу зазначити, що чимало свідчень про ікону допомогли мені знайти Ірина Лазорко, а також городенківський краєзнавець Володимир Бурденюк, за що їм вдячний.
- Є випадки зцілення?
- Зцілень дуже багато. Розкажу лише про кілька за останній рік. Сім’я з Києва тікала від війни й зупинилися в родичів з Городенки. Чоловік пішов захищати Батьківщину, а діти приїхали, налякані війною. В одного хлопчика почалися епілептичні напади, а в другого – різко падати зір. І завдяки ласці Божої Матері діти повністю одужали. Інша жінка часто мала викидні, а через щиру молитву до Богородиці з часом народила дитя. І таких випадків безліч. Внучка нашого паламаря також сильно захворіла й лікарі розводили руками, не могли встановити діагноз – дитина майже нічого не їла. І під час Літургії присутні в церкві бачили над головою дівчини помітне сяйво. І це не промені сонця. Після цього дівчинка почала їсти й одужувати. Ось такі бувають дива з ласки Божої.
- Отче Тарасе, ви - військовий капелан. У чому вбачаєте свою місію?
- Із благословення владики Андрія я військовий капелан на волонтерських засадах з 2002 року. Час від часу їздив на навчання та військові збори, але до якоїсь військової частини не приписаний. Кому з воїнів потрібно, веду розмову. Розумію, що моральна підтримка їм зараз вкрай необхідна. А у вільний час майструю для них прилади нічного бачення для автомобілів та іншої техніки. Івано-франківець Володимир Муссур подав ідею такого приладу на Фейсбук-сторінці, а мої друзі – сім’я Андрія Наливайка помітили це і звернулися, чи не зміг би я подібне виготовити. Як волонтери вони мали замовлення від воїнів. Михайло Виклюк з Городенки допоміг підібрати комплектуючі, оскільки давно встановлює системи відеонагляду, то відповідно має знижки. Ось таким чином допомагаю військовим. Окрім приладів нічного бачення, закуповую для захисників інші необхідні речі: дрони, одяг, медикаменти, машини. Загалом усе, що потребують наші воїни. Звичайно без Божої допомоги і добрих друзів нічого ми не варті. Тому найперше вдячний Богові! Владиці Андрію за його батьківські молитви, владиці Павлу – Єпископу Коломийському, наміснику Свято-Преображенського Угорницького монастиря з братією за постійну духовну підтримку. Вдячний моїм парафіянам, а також Володимиру Каменчуку – директору авіакомпанії «WindRose», Володимиру Кісілюку, Богдану Тимківу – голові українського товариства «Джерело» в Латвії, Мирославі Гайдаш, Андрію Даниліву, священникам Юрію Обуху, Івану Осадчуку та Івану Терновському, братам Тарасові й Михайлові Метенькам. Загалом вдячний усім небайдужим, хто об’єднується нині навколо однієї мети – перемоги над московською ордою.
- Де час на все берете?
- Мало сплю, бо не маю потреби довго спати. Прокидаюся о 2.00 ночі й до ранку чотири прилади спаяв (посміхається). Бог допомагає і дає сили та час на все.
Пожертви на позашляховик для бригади капітана Андрія Дармограя: 4441114460863184 – Дияк Антон Павлович.
Пожертви на комплектуючі для ПНБ (приладів нічного бачення):
5375411405268439 Монобанк;
5363542308754606 Приватбанк;
4149510067327405 Райффайзен банк.
Свіжа партія приладів нічного бачення готова на фронт
Храм на честь чудотворної ікони Далешівської Богородиці
Чудотворна ікона Далешівської Божої Матері
Церква св. безсрібників Косми й Дем'яна в с. Далешове