Вплив сім’ї на особистість дитини

    Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім’я майже безроздільно формує особистість дитини.
    Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати.
    У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть неправильний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній свободі вчинків та дій.
    Спроби батьків вплинути старими підходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.
    Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім’ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності – вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, пов’язаними з низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов’язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням і приділяти належну увагу своїй дитині.
    Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім’ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім’ї упорядковане, ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір’ю існують контакт і заєморозуміння.
    Життєва практика, однак, показує, що досить часто одинока мати не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім’ї одним із батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку тому, що діється навколо, розпад сім’ї викликає у неї образу, зневіру в людей, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про себе, про своє благополуччя. В такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим і громадським – особисте починає переважати, домінувати. У дитини з’являється тенденція протиставляти себе колективу. Виникає сприятливий фон для появи різноманітних конфліктів, і як наслідок – дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, приховує в собі неприємні наслідки: у сукупності з іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.
    Слабке спілкування з дорослими членами сім’ї і фактичне випадання з внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їх, перетворюються на запеклих егоїстів, які в ім’я задоволення своїх потреб або просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки і навіть на злочини.
Це відбувається також і тому, що в процесі сімейного виховання у таких дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет – здатність протистояти поганим впливам, з якими вона може зустрітись і зустрічається в житті. Але моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім’ї. Якщо ж близьких контактів між людьми й батьками не існує, якщо немає доброго прикладу і позитивного впливу батьків – моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників із зовні благополучних, але за своєю суттю неблагополучних сімей.
    Відсутність позитивного впливу батьків, пристосованість до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, нагромаджуючись, можуть готувати грунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.
    Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Одним з таких для багатьох батьків є дефіцит часу. Велика зайнятість на роботі залишає деяким із них дуже мало часу для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, які ростуть і поступово стають дорослими. Дефіцит часу призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ні відокремлення, ні нейтралітету.