В кількох кілометрах від села Блюдники, поміж пагорбів, оточене лісами, понад 70 років тому тут було село Селище.
Як і в навколишніх селах, тут вирувало звичне життя. Мирні місцеві мешканці займалися сільським господарством, вирощували худобу і сади, а в лісах збирали гриби і ягоди. Так тривало доти, поки сюди не прийшли "визволителі"... Ті самі "визволителі", нащадки яких сьогодні знову повернулися в Україну, щоб вкотре спробувати загарбати наші землі, знищити, поневолити і пограбувати наш народ. Але, пам'ятаючи свою історію, сьогодні ми даємо гідну відсіч тому самому ворогові.
Невеличке село в Галицькому районі, про існування якого зараз нагадує лише пам'ятник, могила і капличка на місці, де була церква, енкаведисти стерли з лиця землі у 1950 році. Але не стерти в пам'яті людській тієї трагедії, яку довелося пережити тодішнім мешканцям Селища. Свої особисті історії вони переказували своїм дітям і онукам, щоб ті, у свою чергу, теж переповідали своїм нащадкам. Тільки у такий спосіб збережеться в пам'яті до болю рідна місцина, яка була колись для твоїх предків рідною домівкою.
Про кілька таких історій можна дізнатися у відеосюжеті журналістки Олі Реги, родичі якої також жили колись в цьому селі.
"На літнього Миколая в Селищі був храмовий празник.
Так розповідав дід Петро. Селище завжди було міфічною територією десь у лісі, куди я малою не ходила, бо далеко. Знала, що туди ходять на гриби і малину. І що там колись жив дід.
А потім дід жив у Сибіру. Майже 10 років. У лісах навколо Селища достигала малина, а діда кусала знавісніла мошкара в тайзі. І не можна було просто так взяти і вернутися додому, бо заборонено, та й дому не було. І церкви з празником на літнього Миколая більше не було. Бо ж села цілого не було. Отак от просто - 200 років було, а потім перестало бути. Село посеред лісу дуже лякало російських окупантів. Тому декілька родин вони відправили до Сибіру, а решту мешканців - на Херсонщину. Саме село зрівняли із землею.
Із Сибіру дід повернувся. З Херсонщини частина людей також. А інші залишилися жити на півдні. Донедавна...
22 травня - літнього Миколая. У Селищі могли би весело лунати дзвони, закликаючи людей до церкви. Якби не...
Я часом уявляю собі цей маленький рай поміж пагорбів. І всі ті маленькі-великі всесвіти, які зникають з лиця землі зараз. Бо російські окупанти ніяк не можуть заспокоїтися. Тому упокоїтися їм успішно допомагають ЗСУ. Хоча, яке там упокоїтися в їхньому випадку...", - пише Оля у передмові до сюжету.
Посилання на матеріал про село Селище у Вікіпедії: