Україна – молитовна нація і на її теренах чимало паломницьких центрів, де душа наче співає, дихається вільніше, намолена аура немов звільняє від житейських турбот. Одним із таких відпустових місць – церква блаженного Миколая Чарнецького у Семаківцях Городенківської ОТГ. Невелика цікаво облаштована церковця немовби кличе кожного з нас – зупинися і відпочинь душею. Ось уже восьмий рік біля неї збираються прочани з різних куточків області й не тільки з різними проханнями, а блаженний Миколай чує зранену людську душу і зцілює. Головне - щира молитва, яка на красиво доглянутій території біля храму, наче підноситься до небес.
А все це завдяки одній людині – мудрому настоятелю святині та просто світлій людині Василю Скрипці, який зумів усе це вміло організувати та звести привабливий, з особливою аурою храм і зробити з нього справжній паломницький центр. Про це піде мова далі.
- Отче Василю, розкажіть, будь ласка, трішки про себе.
Сам уродженець рідного села Семаківці. Спершу навчався у восьмирічній сільській школі, відтак у навчальному закладі №1 м. Городенки. Одночасно навчався у музичній школі. Сам трубач, але грав і на фортепіано, і трохи на баяні. Після закінчення школи вступив до Коломийського педучилища на музичне відділення. Працював музичним керівником у садочку, відтак у Семаківській школі. Згодом вирішив навчатися у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича на історичному факультеті, але, напевне, то був Божий промисел, що після закінчення університету вступив до духовної семінарії в Івано-Франківську. Ось такий був шлях до священства.
Пригадую, були такі відчуття, що ще під час навчання у педучилищі, Бог наче кликав мене. Але мусив минути певний відрізок часу, щоб усе-таки я виконав Його волю. 1994 року в Городенківській церкві Успіння Пресвятої Богородиці владика Павло Василик висвятив мене, якого висвячував свого часу сам Миколай Чарнецький. Це дуже символічно для мене. Саме завдяки цьому я все життя наче відчуваю духовну силу блаженного.
Спершу мав парафію у невеличкому селі Білка, де разом із парафіянами побудував і освятив храм, відтак у Дубках, а вже звідти доля мене закинула до рідних Семаківців.
- Вдома культивувався християнський спосіб життя?
Сім’я побожна, вдома завжди була молитва. У родинному родоводі священників не було, я перший, так Господь спровадив мене до цієї місії.
- Одна з ваших спеціальностей – історична. Історією цікавитеся?
Вона дуже допомагає, зокрема коли готуюся до проповідей. Дуже люблю читати історичні книги, та наразі здебільшого богословні. Люблю співати. Але найбільше в моєму житті займає молитва.
- Розкажіть, отче, про паломницький центр.
Оскільки Миколай Чарнецький уродженець Семаківців виник задум збудувати храм на його честь. У 2001 році до України приїздив Папа Римський Іван-Павло II і відбулася беатифікація блаженного. А через три роки у 2004-му ми заклали перший камінь у будівництво церкви. На цьому місці раніше не було нічого, а сьогодні хоч і невелика за розміром, але затишна святиня, до якої з різними проханнями приїжджають чимало паломників. Так склалося, що громада греко-католицьких парафіян у Семаківцях невелика, але все-таки силами небайдужих людей ми зробили добру справу. Гадаю, сам Миколай Чарнецький ніколи не думав, що в його рідному селі буде стояти храм, названий на його честь. У церкві знаходиться частинка мощей св. Миколая, які нам передали з Львівської церкви св. Йосафата. Тричі на рік ми їх виносимо для почитання – в день народження блаженного, в день його беатифікації та у день вічного спочинку. Великим досягненням, вважаю, що ось уже 8 років щороку в червні відбувається дводенна проща, на яку прибувають парафіяни з різних куточків області й не тільки.
- Зцілення відбувалися?
Так, звичайно. У нас є книга, де фіксуємо історії зцілення парафіян. І це направду дуже велично і життєствердно.
- Кожна людина планує. Які плани у вас, отче?
Маємо на території церкви стації Хресної дороги, яку відправляємо щомісяця, є також гарно облаштована сцена під накриттям для проведення прощ, а у планах створити Гріб Господній, на кшталт який є у Зарваниці, а також міні-готель для паломників. Але все впирається у фінанси. Та я вірю, що з часом усе буде. Ніхто не сподівався, що з такої невеликої церковці будемо мати наш покутський паломницький центр. На все промисел Божий.
Наразі пишу для себе хронологію будівництва храму, щодня роблю певні записи, щоб з часом з цього вийшла цікава книга, свого роду історія цієї святині й цього паломницького місця. І хтозна, може колись з цього щось вийде. Пригадую мецената Василя Никифорука, який очолював громаду Городенківщини в Америці. Він розказував, що ще маленьким у 1938 році був на місії у Семаківцях і бачив на власні очі Миколая Чарнецького. А відтак, коли вкотре приїхав на рідну землю, завітав до нашої церкви, щоб вклонитися мощам цього великого Святого.
- Отче Василю, як навчити дітей, молодь приходити до храму?
Дітей потрібно приводити змалечку, бо потім уже може бути пізно. Де є молитовні добрі діти? Де є добра родина! Тому передусім дитина формується у колі сім’ї, де слід подати їй правильні уроки виховання. Церква – це храм, куди нас кличе Господь, а родина – це той куточок, де зростає дитина. І тому чим швидше мама прийде до храму і приведе зі собою малечу, тим кращим буде майбутнє для неї і для самої дитини. Головне присутність дітвори у храмі, а Бог усе бачить.
Підписуйтесь на наш Telegram та YouTube і підтримуйте нас!